ОГЛЯД ТА ПОРІВНЯННЯ ШКАЛ І ОПИТУВАЛЬНИКІВ ДЛЯ ОЦІНКИ РІВНЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ТА ЯКОСТІ ЖИТТЯ ОСІБ ІЗ ХРЕБЕТНО-СПИННОМОЗКОВОЮ ТРАВМОЮ

РЕЗЮМЕ. Метою дослідження є аналіз і порівняння існуючих методик оцінювання активності та участі осіб із хребетно-спинномозковою травмою задля виявлення найефективніших інструментів, що можуть бути інтегровані в клінічну практику. Матеріал і методи дослідження. Проведено систематичний аналіз публікацій із бази PubMed (Національна бібліотека медицини США) з порівнянням та синтезом основних результатів. Результати. Сучасні опитувальники як інструменти оцінювання якості та активності повсякденного життя, пов’язаної зі здоров’ям (ЯЖ), дають цінну інформацію про фізичне, психологічне та соціальне функціонування пацієнтів. Це, у свою чергу, дозволяє об’єктивно оцінювати ефективність певних лікувальних та реабілітаційних утручань, що є особливо важливим у межах міждисциплінарного підходу до ведення хронічних станів. Існують два основні типи таких опитувальників – загальні (універсальні) та специфічні. Загальні опитувальники призначені для оцінювання широкого спектра параметрів, спільних для різних захворювань і станів. Вони дозволяють виявити обмеження у повсякденній активності, ступінь болю, емоційний стан, рівень соціальної інтеграції тощо. Крім того, за допомогою загальних опитувальників можна проводити порівняння якості життя пацієнтів із різними патологіями або зі здоровим населенням, що робить їх універсальним інструментом у клінічних та епідеміологічних дослідженнях. Специфічні опитувальники, натомість, розроблені для оцінки ЯЖ при окремих захворюваннях або серед певних груп пацієнтів, і здатні точніше виявляти зміни, які відображають вплив конкретного стану на повсякденне життя особи. Висновки. Дані, які могли б слугувати основою для оцінювання або прогнозування очікуваного результату втручання в ерготерапії та фізичній терапії, у проаналізованих джерелах не висвітлені. Переважна більшість рекомендацій мало акцентують увагу на застосуванні методів обстеження та показників як прогностичних критеріїв поточного та довгострокового ефекту реабілітації. Разом з тим, методи дослідження, представлені в клінічних настановах, можуть бути інтегровані у практику фізичних терапевтів. Постає необхідність у визначенні значущості кожного з цих показників у процесі реабілітації.