Іван Крип’якевич: конструювання автобіографії

Стаття аналізує автобіографічні стратегії Івана Крип’якевича (1886–1967) – українського історика та громадського діяча, дослідника історії України, який прожив довге життя та побудував досить успішну кар’єру, почавши її у Габсбурзькій імперії, а закінчивши в Радянському Союзі. Політичні трансформації ХХ ст. залишили свій відбиток не лише на світогляді науковця, а й на його відмінних один від одного егонаративах. У цій статті особлива увага приділяється питанню суб’єктності автора, який жив та працював у тоталітарному суспільстві. Через глибинний аналіз автобіографій та анкет з біографічними даними, які написав вчений, найчастіше заради отримання чи збереження роботи, але іноді і власного життя, можна побачити, як історик не лише ретроспективно пояснював події чи адаптував свою біографію до змінних політичних реалій, а й залишав місце для маневру у своїх стосунках з владою. Аналізуючи чернетки цих документів разом з іншими егоджерелами, такими як щоденник, спогади та звіт про діяльність (останній стосується 1941–1944 рр.), стаття простежує, як Іван Крип’якевич будував та представляв офіційну біографію. Тут також поставлено питання про можливості і обмеження використання автобіографії, зокрема радянської, як джерела для реконструкції біографій інтелектуалів.