ІКОНОГРАФІЯ ВІЙНИ: ВІЗУАЛЬНІ СИМВОЛИ ТА ЇХНІЙ ВПЛИВ НА СУСПІЛЬНУ СВІДОМІСТЬ

Метою пропонованої статті є аналіз іконографії російсько-української війни як автономного візуального явища, що виконує ключову роль у процесах мобілізації, символічної терапії та конструювання національної суб’єктності в умовах повномасштабної війни. Дослідження спрямоване на осмислення трансформацій візуального простору війни та визначення механізмів, за допомогою яких зображення впливають на колективну свідомість і публічний дискурс. Дослідницькі завдання. У роботі поставлено завдання: 1) виокремити основні типології сучасних українських візуальних символів війни (мобілізаційні, меморіальні, деморалізаційні, сатиричні); 2) проаналізувати ключові архетипи та іконографеми, що домінують у візуальному просторі 2014–2025 років; 3) дослідити процеси ресемантизації радянських, релігійних та пацифістських візуальних кодів; 4) визначити роль партисипативного авторства та цифрових форматів у формуванні візуального спротиву; 5) інтерпретувати функцію образу як інструменту комеморації, ідентифікації та політичної дії. Методологія дослідження. У дослідженні застосовано міждисциплінарний підхід, що поєднує іконографічний аналіз у традиції Ервіна Панофського; візуальну семіотику (Гюнтер Кресс, Тео ван Лейвен); елементи політичної антропології; підходи memory studies (П’єр Нора); а також культурну філософію зображення (Вальтер Беньямін, Сьюзен Зонтаґ, Ніколас Мірзоєв). Важливим теоретичним елементом виступає концепція participatory propaganda, що дозволяє інтерпретувати візуальні образи як продукт колективної дії в умовах децентралізованого інформаційного середовища. Джерельну базу становлять плакати, стікери, мурали та цифрові зображення, розміщені у публічному, інституційному та онлайн-просторі. Наукова новизна. Новизна дослідження полягає у цілісному осмисленні сучасної української візуальної іконографії війни як багатовимірного феномену, що поєднує репрезентативну, когнітивну, емоційну та мобілізаційну функції. Уперше здійснено системну типологізацію візуального матеріалу за функціонально-семіотичними критеріями, виявлено архетипні образи та простежено механізми трансформації й переозначення радянських і християнських візуальних кодів. Запропоновано аналітичну рамку для розуміння зображення як актора у полі культурної пам’яті та політичної дії в умовах гібридного конфлікту. Практичне значення. Результати дослідження мають потенціал практичного застосування в галузях культурної політики, музейної справи, інформаційної безпеки, публічної історії та історичної освіти. Типологія візуальних стратегій і концептуалізація їхньої дії можуть бути використані при створенні архівів, інформаційних кампаній, експозицій, а також при формуванні критичного інструментарію для протидії візуальній маніпуляції та дезінформації. Висновки. Іконографія війни в Україні постає як автономна форма соціального реагування, символічного структурування травми та артикулювання цінностей у публічному просторі. Її образи — від сакральних до меметичних — функціонують як знаки мобілізації, спільної пам’яті, емоційного згуртування та ідентифікації. У фокусі постає образ не просто як репрезентація, а як акт — етичний, політичний, публічний. У цьому контексті візуальний простір війни — це не лише поле відображення, а простір творення сенсів, спротиву і культурної самореалізації. Стаття надійшла: 19.08.25. Прийнято до друку: 08.10.25 Опубліковано: 27.01.26.