Погроми єврейського населення в містечках Правобережної України в імперську добу (1881 — лютий 1917 рр.)

Мета статті полягає у комплексному аналізі причин, перебігу й наслідків єврейських погромів у містечках Київської, Подільської та Волинської губерній у 1881—1917 рр., висвітленні реакції українського суспільства та влади на ці події. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, комплексності та наукової неупередженості. Автори застосували історико-порівняльний, проблемно-хронологічний, статистичний і джерелознавчо-критичний методи, що дозволило простежити динаміку, масштаби й причини єврейських погромів у містечках Правобережної України. У роботі поєднано мікро- та макроісторичний рівні аналізу, використано міждисциплінарний підхід із залученням соціологічних, політичних та етнопсихологічних аспектів. Наукова новизна дослідження полягає у спробі відтворити повну картину антиєврейських виступів у контексті соціально-політичних процесів на українських землях кінця ХІХ — початку ХХ ст., виявити роль імперської та місцевої влади в провокуванні погромів та їх припиненні, показати взаємовідносини між єврейським населенням та українським селянством у кризовий період. Висновки. Кінець ХІХ — початок ХХ ст. став періодом загострення міжетнічних відносин на українських землях у складі Російської імперії. Єврейське населення, що відігравало важливу роль у господарському житті містечок Правобережжя, стало жертвою системної дискримінації, соціально-економічних суперечностей і цілеспрямованої антисемітської політики влади. Причини єврейських погромів мали комплексний характер, що визначався поєднанням економічної конкуренції, релігійних упереджень, політичної нестабільності та свідомих провокацій. Пасивність місцевої адміністрації або й підтримка з її боку часто гарантували нападникам безкарність. Найбільших масштабів насильство досягло під час революційних подій 1905 р., коли анархія та соціальна розгубленість посилили антиєврейські настрої.