Національна структура і розвиток великого землеволодіння в Східній Галичині у 1867 – 1914 рр.

Анотація.Актуальність. Дослідження великого землеволодіння в Галичині залишається актуальним через тривалі дискусії в історіографії щодо національної ідентифікації землевласників, спрощених інтерпретацій “польського” домінування та впливу аграрної кризи на соціально-економічні відносини. Вивчення цих процесів дозволяє уникнути стереотипів класового чи національного протистояння, краще зрозуміти механізми адаптації латифундій до ринкових умов та їхню роль у розвитку переробної промисловості краю.Метою дослідження є комплексний аналіз національної структури великого землеволодіння в Східній Галичині, з'ясування особливостей його економічного розвитку, процесів кризи, парцеляції та модернізації.Результати. Встановлено, що велике землеволодіння у Східній Галичині переважно належало польським шляхтичам (римо-католикам), однак значну частку становили власники єврейського походження та невелика кількість українців; національна ідентифікація багатьох магнатів (Потоцькі, Дідушицькі, Шептицькі) була неоднозначною. Виявлено динаміку кризи кінця XIX – початку XX ст.: банкрутства, парцеляцію (втрата понад 200 тис. га), дроблення маєтків. Водночас поміщики активно модернізували господарства – будували переробні підприємства (гуральні, броварні, млини, тартаки), впроваджували технічні культури, механізацію; значна частина промислових об'єктів Галичини належала саме великим землевласникам.Висновки. Велике землеволодіння в Східній Галичині мало складну національну структуру з домінуванням сполонізованих родів, але без чітких етнічних кордонів. Економічна еволюція характеризується переходом від чисто аграрного до аграрно-промислового типу господарювання на фоні аграрної кризи та інтеграції в ринкові відносини. Ці процеси сприяли частковій модернізації краю, але зберігали його периферійний характер в економіці Австро-Угорщини.