Герменевтика революції кантівської теодицеї

Актуальне наукове дослідження спрямоване на висвітлення процесу революційної видозміни кантівської теодицеї, яка відбувається у межах переходу від доктринального виправдання Бога до морально-герменевтичного осмислення зла. Актуальність дослідження зумовлена сучасними дискусіями про роль свободи, відповідальності та морального вибору у формуванні етичної антропології та філософії релігії. Метою статті є показати, що критика Канта класичної теодицеї не зводиться до заперечення її можливості, а означає принципову герменевтичну перебудову. Методологія ґрунтується на герменевтичному аналізі ключових кантівських текстів докритичного та критичного періодів та концептуальному зіставленні з сучасними дослідженнями проблематики радикального зла.Результати дослідження. У докритичний період Кант частково поділяв засади класичної теодицеї, намагаючись поєднати ідею Божої доброти з існуванням зла. Водночас він здійснює важливе розрізнення між різними видами зла, виходячи за межі традиційного розуміння зла як privatio boni («позбавлення добра»). У критичний період обґрунтовується неспроможність спекулятивного розуму виправдати Бога через аналіз морального зла, фізичного страждання та диспропорції між злочином і покаранням. У межах практичного розуму формується концепція автентичної теодицеї, в центрі якої перебуває вчення про радикальне зло як структурну можливість свободи.Висновки. Показано, що кантівська теодицея зазнає переходу від доктринальної до автентичної через етап антитеодицеї. Запропонована герменевтична інтерпретація відкриває нові перспективи для осмислення взаємозв’язку свободи, морального закону та відповідальності.