Дискурс свідомості і самосвідомості в античній культурі: концепт Συναίσθεσις в філософії Арістотеля

Анотація. Актуальність. У статті досліджується давньогрецьке розуміння свідомості і самосвідомості, зокрема принципово важливе поняття συναίσθησις в філософії Арістотеля, яке порівнюється з іншими ключовими концептами, що відносяться до ментальних характеристик людини. Метою дослідження є визначення сенсу, філософських і прагматичних контекстів використання даного поняття, його відмінності від інших концептів і виявлення пунктів перетину давньогрецького слова із сучасними філософськими термінами.Результати. Те, що позначається сучасним словом «свідомість» і що ми взагалі маємо на увазі, коли використовуємо це слово, – безумовно присутнє в античній культурі і філософії. Це робить актуальним завдання виокремлення ключового сенсу в нашому розумінні свідомості, пошуку прийнятних лексичних еквівалентів в текстах давньогрецьких філософів і ретельної реконструкції уявлень про свідомість в різних школах античної філософської традиції. Античні автори не проводили феноменологічного розгляду свідомості. Перш за все їх цікавила природа душі, її пізнавальні характеристики і етичне вдосконалення. В давньогрецькій філософії не існувало єдиного, чітко сформульованого поняття свідомості у його сучасному розумінні, як суб’єктивного переживання або потоку думок. Висновки. Критичний огляд давньогрецької філософської лексики дозволяє реконструювати вихідні сенси, що лежали в основі античного розуміння свідомості та самосвідомості. Усвідомлення того, що античні автори не оперували поняттям рефлексивної свідомості, свідчить про історичнну та культурну обумовленість філософських концептів. Дослідження античних понять, таких як συναίσθησις – не є пошуком аналогів нашому «Я», а намаганням зрозуміти альтернативний спосіб мислення про психічне, який не приймає дуалізму свідомісті і світу. Саме такий інтегративний підхід і притаманний філософії Арістотеля.