Перформативні та символічні форми мережевої солідаризації: від офлайн-присутності до цифрової реплікації

Анотація.Актуальність. У статті досліджується трансформація практик громадянського спротиву в умовах тривалої війни, що характеризується зсувом від логоцентричних ідеологічних моделей до режимів перформативної присутності та візуальної експресії. Спираючись на акторно-мережеву теорію, концепції перформативності, конективної дії та афективних публік, проаналізовано механізми конструювання гібридної солідарності. Метою статті є концептуалізація символічних та перформативних механізмів гібридної солідаризації та емпірична перевірка того, як візуальні артефакти (на матеріалах «Картонкового Майдану» 2025 року) функціонують як медіатори, що конструюють колективну ідентичність і забезпечують її масштабування через афективну мережеву реплікацію.Результати. Доведено, що символічні форми (саморобні плакати, меми, іронічні гасла) функціонують не як пасивні ілюстрації політичних вимог, а як автономні медіатори та оператори входу в колективну дію. Вони зшивають фізичний простір вулиці та алгоритмічний простір соціальних платформ через механізми афективної синхронізації та візуальної компресії. На основі комплексного візуально-соціологічного аналізу 36 артефактів «Картонкового Майдану» (літо 2025 р.) запропоновано аналітичну дистинкцію між режимами «солідарності-переконання» та «солідарності-видимості». Встановлено, що в медіатизованому середовищі домінуючим стає другий режим, який забезпечує швидку мобілізацію через низькопорогові формати приєднання. Висновки. З’ясовано, що низова матеріальність («естетика мінімуму») маркує автентичність протесту, тоді як інтертекстуальність та гумор перетворюють фізичний плакат на цифровий шаблон, оптимізований для серійної реплікації. Розроблена евристична матриця гібридного протесту розкриває прагматику візуальної мобілізації: від афективної ескалації та поколіннєвої суб’єктивації до побутової нормалізації спротиву.