МАНДРІВНИЙ ДИСКУРС У ЛИСТАХ ЮЛІУША СЛОВАЦЬКОГО

Постановка проблеми. Мандрівний дискурс, центральним концептом якого є подорож, реалізується в текстах різних жанрів, зокрема у приватних листах. Низка листів польського поета і драматурга Юліуша Словацького, адресованих матері, містить описи його подорожей країнами Європи та Близького Сходу під час еміграції, у якій він вимушено опинився після поразки Листопадового повстання 1830‒1831 рр. у Варшаві. Мандрівний дискурс як частина епістолярії Ю. Словацького не був предметом окремого дослідження в аспекті дискурсології, що й визначає актуальність пропонованої розвідки. Метою статті є аналіз мандрівного дискурсу як складника епістолярії Юліуша Словацького, зокрема тих його особливостей, що зумовлені жанровою специфікою приватних листів. Методика та методи дослідження. Методологійною основою дослідження є запропоноване Т. ван Дейком потрактування дискурсу як тексту в контексті, як події, систематично пов’язаної з комунікативними умовами її здійснення. Було застосовано описовий метод і дискурс-аналіз, що розглядає мову як соціальну практику, визначає вплив прагматичних, соціокультурних і психологічних чинників на побудову тексту та добір його автором номінативних одиниць. Основні результати дослідження. Подорож постає в листах Ю. Словацького як окремий вид людської діяльності з відповідною структурою, подібною до структури діяльності взагалі: вона має мотив, мету, план дій і реалізується як певний проєкт, що потребує послідовного виконання окремих операцій. Топоніми в листах окреслюють маршрут подорожі, а дати, що супроводжують перелік локацій, указують на динаміку пересування. На добір матеріалу для опису подорожі впливає інтимність родинного спілкування, наявність спільного досвіду, кола спільних знайомих. Мандрівний дискурс як складник приватних листів характеризується емоційністю, рефлективністю, багатомірністю погляду на події, зіставленням їх сприйняття з точки зору сучасника й активного суб’єкта та ретроспективного їх розуміння й оцінки з позицій майбутнього. Автор широко вживає мовні засоби, типові для усного діалогічного мовлення: звертання до адресата, питальні та окличні речення, дієслівні та займенникові форми другої особи, що вказують на реципієнта. Завдяки цьому подорож постає в епістолярії Ю. Словацького не лише предметом спілкування, а й приводом до діалогу, у якому автор очікує від адресата відповіді, співпереживання, підтримки. Висновки і перспективи. Специфіка мандрівного дискурсу в листах Ю. Словацького зумовлена, з одного боку, соціальним контекстом його епістолярної комунікації з матір’ю (політична еміграція), з іншого – жанровими особливостями приватних листів. Мандрівний дискурс у листах менш універсальний і публічний, ніж у подорожній літературі, натомість більш щирий і адресний, побудований з урахуванням очікувань та інтересів реципієнта. Подорож постає в листах як запрошення до розмови, пошук безпеки, соціальної опори, зв’язку з рідним середовищем і шляху до зустрічі з адресатом. У психологічному вимірі мандрівний дискурс для автора стає формою роботи зі своїми емоціями, засобом подолання самотності та збереження душевної близькості з матір’ю. Перспективи дослідження пов’язуємо з аналізом комунікативних стратегій опису подорожі в приватному листуванні.