ФІЛОСОФІЯ КОМІЧНОГО У ТВОРЧОСТІ ВІСЛАВИ ШИМБОРСЬКОЇ

Постановка проблеми. Статтю присвячено дослідженню філософії комічного у поетичній спадщині польської поетки, лауреатки Нобелівської премії з літератури Віслави Шимборської. Особливу увагу приділено тому, як комічна авторка висловлює екзистенційні, онтологійні та гносеологійні питання. У статті проаналізовано поняття комічного у філософському та естетичному контексті, а також розгляуто специфіку Шимборської поетичної мови як інструмента філософської рефлексії. Метою цієї статті є спроба філософсько-естетичного осмислення комічного феномена в поетичному та світоглядному контексті творчості Віслави Шимборської. Дослідження спрямовано на виявлення специфіки та функцій комічного як одного з ключових компонентів її поетики, що висвітлює парадоксальність людського буття, абсурдність повсякденного досвіду та обмеженість пізнавальних можливостей людини. Методики та методи дослідження. Поєднано літературознавчий, філософський, соціокультурний підходи, оскільки гумор передається через текст, але має психологічне, культурне та етичне навантаження. Використовується герменевтичний метод для інтерпретації текстів Шимборської, розкриття прихованих смислів і філософських підтекстів в її іронійних та гумористичних творах, а також аналіз текстів через структури гумористичних та комічних реакцій. Основні результати дослідження. Творчість Віслави Шимборської активно досліджують у Польщі, Європі, США та Україні. В центрі уваги науковців – переклад, компаративний аналіз, іронійність та філософські мотиви її лірики. Поезія Шимборської знаходиться на межі модернізму й постмодернізму, її стиль характеризують відмовою від пафосу, деконструкцією канонів і створенням інтелектуального діалогу з читачем. Комічне у творчості поетки постає не як розвага, а як інструмент пізнання світу й подолання екзистенційної тривоги. Воно спирається на традицію філософів від Арістотеля й Гоббса до Бахтіна й Камю. Іронія Шимборської руйнує кліше, гротеск виявляє абсурдність існування, а гумор слугує способом подолати страх і самотність. Характерною рисою її поетики є інтелектуальний характер гумору: парадокси, гра слів, несподівані логічні злами. Це сміх, що веде до осмислення. Філософські проблеми вона приховує за буденними речами – котами, камінням, цибулиною, – які набувають метафізичного виміру. Її поезія поєднує легкість і глибину: навіть буденні ситуації постають простором етичної та онтологійної рефлексії. Комічне тут не зводиться до стилістичного прийому, а функціонує як спосіб мислення. Сміх у Шимборської – це форма спротиву догматизму та трагізму, жест свободи й уваги до крихкості життя. Висновки і перспективи. Філософія комічного у Шимборської – це не заперечення серйозності, а спосіб говорити про найважливіше з гідністю та легкістю. Вона руйнує межі між філософією та літературою, між буденним і метафізичним. Її поезія стверджує гуманістичну цінність малого й приватного, відкриваючи новий вимір філософської лірики. Серед перспективних напрямів вивчення творчості В. Шимборської – дослідження проблеми пам'яті та часу, феміністського виміру її поетики, інтерпретація образу людини, а також внесення її творчості до українського академічного дискурсу.