МОВЛЕННЯ ПЕРСОНАЖІВ ЯК ІНДИКАТОР ЇХ СОЦІАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ У РОМАНІ Ч. ДІККЕНСА «ПОСМЕРТНІ ЗАПИСКИ ПІКВІКСЬКОГО КЛУБУ»

Постановка проблеми. Проблема взаємозв’язку між мовленням і соціальною ідентичністю персонажів посідає важливе місце в сучасній соціолінгвістиці. У прозі Чарльза Діккенса ця взаємодія виявлена особливо яскраво: його герої не лише діють у певному соціальному контексті, а й мовно відтворюють соціальну структуру вікторіанської Англії. Роман «Посмертні записки Піквікського клубу» демонструє різноманіття мовних кодів, через які письменник моделює класову ієрархію та моральні цінності епохи. Метою статті є дослідження особливостей мовлення персонажів роману «Записки Піквікського клубу» як показника їхньої соціальної ідентичності та виявлення лінгвістичних засобів, що формують соціальний портрет героїв. Методика та методи дослідження. Робота базується на поєднанні соціолінгвістичного, прагматичного та стилістичного аналізу. Використано дискурс-аналіз для визначення соціальних смислів, контент-аналіз мовних маркерів, порівняльно-стилістичний метод і елементи корпусного аналізу. Теоретичну основу становлять праці В. Лабова, Б. Бернстайна, П. Традґілла, Д. Ліча та М. Шорта. Основні результати. Аналіз показав, що мовлення персонажів у романі функціонує як система соціальних сигналів. Містер Піквік репрезентує мову середнього класу – граматично правильну, формальну, логічну. Сем Веллер і його батько Тоні втілюють народний діалект кокні, позначений фонетичними спотвореннями, фольклорними виразами та гумором. Містер Джінґл демонструє мовну фрагментарність, що символізує соціальну невизначення. Мова в романі виступає не лише відображенням класових відмінностей, а й моральним індикатором: автентичність і щирість протиставлені формальній коректності. Висновки і перспективи. Мовна варіативність у романі виконує соціальну та моральну функції, формуючи ранню модель соціолінгвістичного реалізму. Діккенс показує, що справжня людяність визначається не «правильністю» мовлення, а його автентичністю. Перспективним є подальше дослідження діккенсівського ідіолекту порівняно з іншими вікторіанськими авторами.