ПРОБЛЕМАТИКА УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРІВ ПОСТАВКИ У СПРОЩЕНІЙ ФОРМІ

Анотація.Вступ.Укладення договорів поставки у спрощеній формі через листування, електронне лис тування, рахунки фактури та інші первинні документи є поширеною практикою в комерційній діяльності.Однак відсутність єдиного документа з підписами обох сторін часто призводить до виникнення спорів щодо того, чи був договір взагалі укладений, які умови вважаються узгодженими та за яких обставин можна вважати договір завершеним.Сучасне цивільне законодавство України, зокрема Цивільний кодекс, передбачає можливість укладення договорів у спрощеній формі, однак судова практика демонструє супе речливість у підходах до визнання таких договорів та встановлення їхніх умов.Мета.Дослідити теоретичні та практичні проблеми укладення договорів поставки у спрощеній формі в умовах чинного цивільного законодавства України, визначити критерії визнання договору укладеним при відсутності єдиного підписаного документа, аналізувати особливості електронного документообігу та проблематику доказування факту укладення договору.Матеріали і методи.Дослідження проведено з використанням методів правового аналізу, порівняльного аналізу судової практики, системного аналізу нормативних актів.Розглянуто положення статей 205, 638, 641-647 Цивільного кодексу України, Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг», постанови Верховного Суду та касаційних судів 2021-2025 років.Результати.Визначено, що укладення договору поставки у спрощеній формі потребує досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов (предмет, ціна, строк), однак сучасна судова практика розвивається у трьох різних напрямках щодо визнання таких домовленостей.Виявлено проблеми з доказуванням факту отримання документів при електронному листуванні, не обхідністю доведення уповноваженості осіб, які здійснюють переписку, та складнощами із визначенням моменту укладення договору при багатоетапних переговорах.Запропоновано дієві варіанти вирішення проблем, які описані у дослідженні.Перспективи.Перспективи подальших досліджень включають порівняльно правовий аналіз регулювання цього пи тання в інших європейських країнах (Німеччина, Франція, Польща) та у міжнародному комерційному праві (Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі продажу товарів 1980 року).Також окремої уваги заслуговує дослідження ролі конклюдентних дій у сучасній судовій практиці та встановлення меж, у межах яких такі дії можна розглядати як договір, зокрема у контексті цифровізації економіки.Перспективним вважаємо аналіз можливості розробки типових форм угод про електронний документообіг, які б гарантували вищу доказову цінність документів та могли б бути рекомендовані бізнес спільнотою як стандарт галузі.