МУНІЦИПАЛЬНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ ЛЮДИНИ (ОСОБИ): ДО УСВІДОМЛЕННЯ І РОЗУМІННЯ ФЕНОМЕНОЛОГІЇ

У статті здійснено комплексне дослідження нової феноменології (концепту) конституційного та муніципального права «муніципальний суверенітет людини (особи)» у контексті її усвідомлення і розуміння. Проаналізовано концептуальні підходи до розуміння профільної феноменології у західній та вітчизняній науці муніципального права, її роль і значення в становленні, розвитку і вдосконаленні правового статусу людини (особи) в межах локальної демократії, що здійснюється у формі місцевого самоврядування, в межах територіальної локальної людської спільноти (територіальної громади) в філософському стані повсякденності. Досліджено еволюцію феноменології (концепту) «муніципальний суверенітет людини (особи)» та її трансформацію в період воєнного часу та післявоєнного відновлення. У межах дослідження здійснено характеристику основних рис та ознак профільної феноменології, проведений її порівняльний аналіз з феноменологією державного суверенітету, визначені органічні зв’язки та відмінності між цими важливими ознаками публічної влади – публічної державної та публічної самоврядної (муніципальної) влади, зроблений висновок про взаємну детермінованість їх існування, функціонування та розвитку. Встановлено, що управлінська і нормативна продуктивність концепту «муніципальний суверенітет людини (особистості) вимірюється цілком конкретними змінами в управлінні та житті територіальної громади, а саме: розвитком прямої (безпосередньої) демократії; підвищенням якості рішень; розвитком соціального капіталу та довіри в спільноті; її економічною самодостатністю. Також констатується, що продуктивність муніципального суверенітету людини (особистості) полягає в тому, що він перетворює абстрактну «демократію» на щоденний, відчутний практичний інструмент покращення життя кожного з жителів-членів громади. Стверджується, що стратегічний вплив на формування муніципального суверенітету людини (особистості) здійснюють юридичні інструменти захисту прав людини на рівні та в межах територіальної громади, за допомогою яких її жителі-члени спільноти можуть реально впливати на рішення місцевої влади. При цьому, цінність зазначених юридичних інструментів міститься в тому, що вони дають жителям-членам територіальної громади законне право діяти, ба більше, практичні приклади реалізації такої діяльності яскраво показують, як ці права людини, а також її груп та асоціацій працюють у реальному житті. Аргументовано, що муніципальний суверенітет людини (особистості) – це не просто юридичний термін, це перехід від культури скарг до локальних органів публічної влади до культури дії в індивідуальних, індивідуально-групових та індивідуально-колективних інтересах. Отже, закони держави надають жителям-членам територіальної громади у руки інструменти (ініціативи, петиції, слухання), а практичні кейси доводять: коли вони усвідомлюють себе господарями своєї громади, вони стають сильнішими за будь-якого забудовника чи недоброчесного чиновника.