Інформаційна стратегія КНР щодо європейського політичного ландшафту в постбіполяний період

У статті досліджено особливості інформаційної стратегії Китайської Народної Республіки (КНР) щодо європейського політичного ландшафту у постбіполярний період. Сформульовано, що зростання економічної та політичної потуги Китаю створює виклики для США, ЄС та окремих європейських держав. Пекін використовує власні переваги – економічне зростання, культурну привабливість, міжнародні позиції – поряд із вразливостями Європи: бюрократизованість інститутів, посилення праворадикальних рухів, слабкість громадянського суспільства. Особлива увага приділяється країнам Центральної, Південно-Східної та Східної Європи, які розглядаються Китаєм як плацдарм для політичного та економічного проникнення через ініціативу: «Один пояс, один шлях» і формат «16+1/14+1». Проаналізовано інструменти інформаційного впливу КНР: поширення прокитайських та антизахідних наративів, дезінформаційні кампанії (зокрема щодо COVID-19), використання «м’якої сили» через культуру, освіту, дипломатію та діаспору. Значну роль відіграють соціальні мережі, діяльність «50-центової армії» та контрольовані медіа. Показано, як КНР використовує місцеві вразливості та співпрацю з політичними елітами задля просування власного порядку денного, що особливо проявляється в Угорщині, Греції та Сербії. Визначено, що російська агресія проти України загострила проблему впливу КНР на Європу. Нейтральна позиція Пекіна щодо війни та небажання засудити дії Москви викликали зростання недовіри в ЄС. Водночас КНР прагне утвердитися як ключовий глобальний центр впливу, використовуючи стратегію «розділяй і володарюй» у відносинах із країнами-членами ЄС. Методологічною основою дослідження виступають принципи системності, багатофакторності та детермінізму, а також порівняльний і дискурс-аналіз, які дозволяють виявити ключові наративи, що просуваються Китаєм у європейському інформаційному просторі. Зроблено висновок, що інформаційна стратегія КНР у Європі є багатовимірною, поєднує економічний тиск, культурно-освітню експансію та інструменти дезінформації, спрямовані на формування вигідного для Пекіна порядку денного. Це створює значні виклики для Європейського Союзу, який змушений переглядати власну політику щодо Китаю та адаптуватися до нових умов глобальної конкуренції. У ширшому контексті діяльність Китаю може призвести до формування оновленої системи міжнародних відносин, заснованої не на універсальних цінностях, а на ситуативних союзах і балансуванні між великими державами.