СЕНСОРНІ МАРШРУТИ ЯК ОДНА З ІННОВАЦІЙНИХ ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОСТОРУ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ З РОЗЛАДАМИ АУТИСТИЧНОГО СПЕКТРУ

У статті розглянуто проблему впровадження інноваційних форм організації освітнього простору та діяльності дітей з розладами аутистичного спектра (РАС) у контексті розвитку інклюзивної освіти в Україні. Автор акцентує увагу на необхідності створення доступного, комфортного й водночас стимулюючого середовища, яке сприяє розвитку пізнавальної, емоційної та соціальної сфер дитини. Визначено, що ефективне освітнє середовище має враховувати індивідуальні сенсорні профілі дітей з аутизмом, забезпечуючи баланс між активними та спокійними зонами, контроль звуку, світла, кольору та тактильних стимулів. Теоретичною основою дослідження виступають положення сенсорної інтеграції A. Jean Ayres, концепції сенсорного простору О. Bogdashina, а також підходи до організації дитячого середовища, запропоновані R. Sebba та H. Hussein. У статті обґрунтовано доцільність використання сенсорних маршрутів як однієї з інноваційних форм організації простору для дітей з РАС. Сенсорні маршрути визначено як спеціально спроєктовані траєкторії руху, що інтегрують різні види сенсорної стимуляції – тактильну, вестибулярну, пропріоцептивну, зорову, слухову тощо. Вони створюють можливості для активної взаємодії дитини з навколишнім середовищем, сприяють розвитку моторики, координації, уваги, саморегуляції та просторової орієнтації. Автор підкреслює, що сенсорні маршрути можуть бути адаптовані для різних закладів освіти та інклюзивно-ресурсних центрів, виступаючи засобом не лише корекційного, а й профілактичного впливу. Особливу увагу приділено проявам сенсорних дисфункцій у дітей з РАС, які можуть мати гіпо- або гіперчутливість у різних сенсорних системах – вестибулярній, пропріоцептивній, слуховій, зоровій, тактильній, нюховій та смаковій. Виявлено, що порушення сенсорної інтеграції ускладнює навчання та соціальну адаптацію дітей, тому структуроване сенсорне середовище є необхідною умовою їх розвитку. У статті запропоновано принципи побудови сенсорних маршрутів – індивідуалізація, прогнозованість, регуляція інтенсивності стимулів, безпека, ергономіка та функціональність. Автором виокремлено основні компоненти маршруту (станції): стартову, вестибулярну, пропріоцептивну, тактильну, слухову, візуальну та релаксаційну.