ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН ЯК ОБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Статтю присвячено підтвердженню чи спростуванню твердження про те, що державна політика у сфері земельних відносин є об’єктом адміністративно-правового регулювання. Вважається доведеним, що державна політика у сфері земельних відносин є об’єктом адміністративно-правового регулювання з огляду на таке: 1) земля є колективним благом, правовий режим власності на яке потребує чіткого регламентування та регулювання зі сторони відповідних суб’єктів права для формування базису стійкого розвитку; 2) адміністративно-правові механізми охорони, раціонального використання та відновлення земель мають оптимізовуватись у планово-стратегічній перспективі; 3) узгодження приватних і публічних інтересів, запобігання зловживанням та захист прав землевласників і землекористувачів унеможливлені без реалізації державного втручання, що на засадах верховенства права, пропорційності, економічної вигоди та соціальної стабільності має забезпечити ефективність та справедливість використання земельних ресурсів; 4) функціонування ринку землі має перебувати під ефективно реалізованим адміністративним контролем; 5) особливості довоєнного, воєнного та післявоєнного періодів зумовлюють різні підходи до регулювання земельних відносин, включаючи захист територій, відновлення пошкоджених земель та відбудову інфраструктури; 6) діяльність суб’єктів, наділених владними повноваженнями у сфері регулювання земельних відносин, потребує узгодженого функціонування в межах чітко визначених законом процедур і повноважень. Тому пропонується державну політику у сфері земельних відносин трактувати як: «сукупність нормативно визначених пріоритетів, орієнтирів розвитку та заходів регулювання земельних відносин, спрямованих забезпечити екологічну стійкість, раціональне, цільове, збалансоване та правомірне землекористування, відновлюваність земельних ресурсів, а також гарантованість реалізації прав і законних інтересів суб’єктів земельних відносин, їхню охорону та захист у випадку порушення, незаконного обмеження чи посягання з боку інших суб’єктів права» у зв’язку з чим актуалізовано висновок, що питання про те чи є державна політика у сфері земельних відносин об’єктом адміністративно-правового регулювання може сприйматись як риторичне, адже держава, в особі уповноважених нею представників, не може стояти осторонь розвитку організаційних та функціональних відносин її структурного складу.