ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ ГІБРИДНИХ ЗАГРОЗ

У статті здійснено дослідження специфіки формування та реалізації державної політики у сфері забезпечення інформаційної безпеки в умовах гібридних загроз.Зокрема, визначено роль і місце інформаційної безпеки в державні політиці; обгрунтовано необхідність формування комплексної системи для вирішення проблем забезпечення інформаційної безпеки суспільства і держави; окреслено необхідні соціальні заходи, необхідні для забезпечення інформаційної безпеки на мікро-, мезо-та макрорівнях.Зазначено, що весь спектр інтересів суб'єктів, пов'язаних з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, можна поділити на такі категорії: забезпечення доступності, цілісності й конфіденційності інформації та підтримуючої інфраструктури.Підкреслено, що за основними сферами прояву системне вираження інформаційної безпеки локалізується: у сфері функціонування органів державного управління (державна інформаційна безпека); у сфері громадянського суспільства (інформаційна безпека суспільства); у сфері інтересів особистості.Визначено, що інформаційна безпека суспільства і держави характеризується ступенем їх захищеності основних сфер життєдіяльності (економіки, науки, техносфери, сфери державного управління тощо) відносно небезпечних, дестабілізуючих і деструктивних інформаційних впливів, що зачіпають інтереси країни на рівні як впровадження, так і вилучення інформації.Відзначено, що в рамках державної політики на макрорівні соціальних заходів забезпечення інформаційної безпеки необхідно вжити наступних кроків: розробити узгоджену концепцію правового забезпечення інформаційної безпеки; запровадити практику популяризації основних принципів інформаційної безпеки, прав та обов'язків в інформаційній сфері; створити науково-методологічну базу у галузі інформаційної безпеки.Констатовано, що максимальний ефект від зусиль, що докладаються на даному ступені популяризації знань з галузі інформаційної безпеки та інформаційної етики, може виражатися у збільшенні кількості соціальних суб'єктів, які набудуть здатності здійснювати попередні оцінки поведінки суб'єктів щодо ідентифікації соціальних та етичних проблем, що виникають.