ІНСТИТУЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ У ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД В СИСТЕМІ БАГАТОРІВНЕВОГО ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Стаття присвячена питанням забезпечення сталого землекористування в Україні у повоєнний період, яке набуває ознак базового інфраструктурного чинника відновлення, оскільки земля одночасно є ресурсом виробництва, просторовою основою житла та критичної інфраструктури, носієм екосистемних послуг і об'єктом прав власності та користування.Оцінка потреб відновлення і реконструкції на горизонті 10 років вказує на масштабність ресурсного розриву та на потребу в механізмах, що здатні інтегрувати принципи Build Back Better, екологічну відповідальність і соціальну справедливість у публічні рішення щодо землекористування.Метою статті є обґрунтування інституційної моделі забезпечення сталого землекористування у повоєнний період у системі багаторівневого публічного управління з урахуванням українських реформ децентралізації та євроінтеграційної рамки.Методологічно дослідження спирається на інституційний аналіз нормативно правових актів, підходи до оцінювання якості управління землею, а також на порівняння інструментів просторового планування і земельного адміністрування з практиками ЄС та OECD.У статті доведено, що критичним вузлом є вертикальна і горизонтальна strengthening environmental safeguards through SEA and EIA, as well as financial conditionality of support from donors and the state through land use performance indicators.The role of the European instrument Ukraine Facility and the Ukraine Plan as catalysts for reforms and investments is revealed.The need to form a unified logic of multi-level responsibility for the results of land use is argued.