ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СИСТЕМИ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ В АСПЕКТІ ЕКОНОМІЧНО СТІЙКОЇ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ

В умовах повномасштабної війни, глобальних продовольчих криз і загострення соціально-економічних дисбалансів проблема забезпечення продовольчої безпеки набуває статусу одного з ключових стратегічних пріоритетів державної політики України. Мета статті — обґрунтувати інституційно-економічні засади державного регулювання системи продовольчої безпеки України в контексті економічно стійкої моделі розвитку та запропонувати практичні інструменти її посилення. У статті здійснено комплексне дослідження державного регулювання системи продовольчої безпеки України в контексті формування економічно стійкої моделі розвитку в умовах воєнних дій, глобальної нестабільності та структурних трансформацій аграрного сектору. Обґрунтовано, що продовольча безпека виступає не лише складовою національної безпеки, а й базисом економічної стійкості держави, забезпечуючи стабільність внутрішнього ринку, соціальну захищеність населення, зайнятість у регіонах та валютні надходження від експорту. Проаналізовано інституційні, економічні, соціальні та екологічні чинники, що формують сучасний стан продовольчої системи України. Встановлено, що ефективність державного регулювання значною мірою залежить від узгодженості багаторівневого управління, чіткого розмежування повноважень між центральними та місцевими органами влади, а також від здатності держави оперативно реагувати на зовнішні й внутрішні ризики. Особливу увагу приділено ролі інвестиційної та інноваційної політики, розвитку переробки, логістики, «холодного ланцюга», зрошення та енергетичної автономії аграрного виробництва. У межах дослідження застосовано SWOT-аналіз як інструмент системної діагностики продовольчої безпеки, що дозволив ідентифікувати сильні та слабкі сторони аграрного сектору, а також ключові можливості й загрози його розвитку. Доведено, що поряд із значним природно-ресурсним і експортним потенціалом України, критичними залишаються інфраструктурні обмеження, кадровий дефіцит, демографічні втрати, екологічні ризики, нерівномірний доступ до державної підтримки та висока вразливість логістичних ланцюгів. Окремо проаналізовано механізми державної фінансової підтримки аграрного сектору України у порівнянні з практиками Спільної аграрної політики Європейського Союзу. Обґрунтовано доцільність переходу до більш збалансованої моделі підтримки з посиленням ролі малих і середніх виробників, запровадженням перерозподільчих інструментів, довгострокового пільгового кредитування, державних гарантій та екологічної умовності дотацій.