АКУСТИКО-ЕСТЕТИЧНІ ПАРАМЕТРИ СУЧАСНОЇ ЦИМБАЛЬНОЇ ЗВУКОВОЇ МОДЕЛІ: АНАЛІТИЧНІ АСПЕКТИ НА ПРИКЛАДІ АНСАМБЛЮ НАРОДНОЇ МУЗИКИ «СТОЖАРИ»

У статті розглянуто сучасну цимбальну звукову модель як багаторівневу акустико-естетичну систему, що формується на перетині органологічних, виконавських та художньо-інтерпретаційних чинників. Дослідження ґрунтується на аналізі аудіо- й відеоматеріалів ансамблю народної музики «Стожари», що репрезентує актуальні тенденції розвитку українського народно-інструментального мистецтва. У роботі поєднано методи музично-теоретичного аналізу, спектральних вимірювань та органологічної експлікації, що дало змогу простежити взаємозв’язок між конструкційними параметрами інструмента, технікою гри та художнім результатом. Спектральний аналіз засвідчив, що для сучасних українських цимбал характерні виразна частотна яскравість, збалансована середньочастотна насиченість та динамічно керована форма атаки й затухання. У виконавській практиці «Стожарів» ці параметри набувають функціональної диференціації: у танцювальних композиціях інструмент виконує роль ритмічного ядра завдяки посиленню перкусійного складника, тоді як у ліричних творах переважає м’який, кантиленний тембр із подовженим післязвучанням. Виявлено, що вибір матеріалу молоточків, техніка удару та конструкція інструмента суттєво впливають на образну сферу звучання, визначаючи темброву пластику та стильову адекватність інтерпретації. Органологічні спостереження підтвердили, що сучасні конструкційні модифікації – посилення резонансної деки, оптимізований натяг струн та використання матеріалів із підвищеною пружністю – розширюють динамічний діапазон і забезпечують стабільність тембрового профілю в різних регістрах. Це сприяє кращому ансамблевому злиттю та підвищенню виразності мелодичних епізодів. Естетичний аналіз засвідчив, що цимбали у «Стожарах» функціонують як носій традиційної тембрової символіки та одночасно як інструмент сучасної художньої моделі, здатний до стилістичного розширення й виразної драматургічної рольової гнучкості. Узагальнено, що сучасна цимбальна звукова модель не є фіксованою, а постає як динамічна система, що адаптується до виконавських завдань, жанрового контексту та естетичних настанов ансамблю. Отримані результати створюють підґрунтя для подальших досліджень українських цимбал у напрямі спектральної параметризації, порівняльного аналізу ансамблевих моделей та оновлення методик виконавської підготовки.