РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ І ПРОЄКТИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ В ПОСТРАДЯНСЬКІЙ ЦЕНТРАЛЬНІЙ АЗІЇ

Трансформація архітектури міжнародних відносин після розпаду біполярної системи зумовила активізацію регіональних процесів на пострадянському просторі та формування Центральної Азії (ЦА) як самостійного суб’єкта міжнародних відносин. Здобуття незалежності Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном, Таджикистаном і Туркменістаном призвело до утвердження національно-центричних моделей державного розвитку та їх інтеграції у глобальну і регіональну політику. Метою статті є аналіз еволюції регіональної інтеграції країн ЦА від Ташкентського договору до діяльності Організації Центрально-Азійського співробітництва. Обґрунтовано історико-географічну та політико-економічну органічність інтеграційних процесів у регіоні. Доведено, що центральноазіатська інтеграція мала еволюційний характер і значною мірою стримувалася політикою РФ, що зрештою сприяло поглинанню регіональних ініціатив у ширші інтеграційні формати під егідою Росії і Китаю.