MODERN CHALLENGES IN THE FIELD OF PREVENTION AND COUNTERACTION TO DOMESTIC VIOLENCE IN UKRAINE

У статті здійснено комплексний науково-правовий аналіз сучасних викликів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству в Україні в умовах воєнного стану.Акцентовано, що домашнє насильство є системним посяганням на охоронювані законом блага та фундаментальні права людини (життя, здоров'я, особисту недоторканність, честь і гідність), а попри криміналізацію діяння за ст.126-1 КК України та ратифікацію Стамбульської конвенції, статистика звернень демонструє зростання.Обґрунтовано, що повномасштабна агресія рф трансформувала детермінаційну структуру цього явища та посилила бар'єри доступу постраждалих до захисту, зокрема через окупацію, бойові дії, вимушене переміщення населення, зменшення ресурсів притулків, а також мілітаризацію суспільства й доступ кривдників до зброї.Центральною проблемою правозастосування визначено неоднозначність тлумачення ознаки «систематичність» у складі злочину, що ускладнює розмежування адміністративної відповідальності за ст.173-2 КУпАП і кримінальної відповідальності за ст.126-1 КК України, впливаючи на підслідність, вибір процесуальних інструментів та своєчасність захисних заходів.Розкрито значення принципу non bis in idem у ситуаціях, коли попередні адміністративні стягнення не виключають подальшої кримінальної відповідальності за умови продовження насильства, оскільки йдеться про сукупність нових епізодів і підвищений рівень суспільної небезпеки.Окремо проаналізовано роль Національної поліції у виявленні фактів насильства, оцінці ризиків та застосуванні термінового заборонного припису, а також практичні проблеми виконання таких приписів і формалізм судової оцінки порушень.Зроблено висновок про необхідність стандартизації критеріїв «систематичності», удосконалення доказових підходів, уніфікації документування, адаптації захисних механізмів до умов війни та розвитку інструментів дистанційного реагування.Ключові слова: домашнє насильство, ст.126-1 КК України, ст.173-2 КУпАП, систематичність, non bis in idem, терміновий заборонний припис, воєнний стан, Національна поліція.The article provides a comprehensive legal and scholarly analysis of contemporary challenges in preventing and combating domestic violence in Ukraine under martial law.Domestic violence is conceptualized as a systemic infringement of legally protected interests and fundamental human rights, including the right to life, health, personal integrity, honor, and dignity.Despite substantial legislative reforms-most notably the criminalization of domestic violence under Article 126-1 of the Criminal Code of Ukraine and the ratification of the Istanbul Convention-the dynamics of reported cases reveal alarming growth.The study argues that Russia's full-scale invasion has significantly transformed the determinants of domestic violence and intensified barriers to effective protection.These barriers include restricted mobility and isolation in occupied or active combat areas, large-scale internal displacement, reduced shelter capacity due to repurposing for refugees, and broader societal militarization accompanied by perpetrators' increased access to weapons.A core doctrinal and practical issue addressed is the inconsistent interpretation of the qualifying element "systematic nature" within Article 126-1, which complicates the delineation between administrative liability under Article 173-2 of the Code of Ukraine on Administrative Offenses and criminal liability under Article 126-1.Such ambiguity leads to divergent qualifications of similar factual circumstances, affects investigative jurisdiction, influences procedural choices, and undermines timely protection for victims.The article further examines the application of the non bis in idem principle, emphasizing that prior administrative sanctions do not preclude subsequent criminal liability when violence continues, as the criminal assessment concerns a new aggregate of episodes forming a heightened level of social harm rather than punishment for the same act twice.Special attention is given to the role of the National Police as the primary response actor, particularly risk assessment procedures and the issuance of emergency restraining orders, as well as recurring implementation problems.Judicial formalism (e.g., reliance on technical defects in documentation) is shown to weaken the protective function of such measures and to increase the risk of repeat victimization.The article concludes by substantiating the need for standardized criteria for "systematic nature," improved evidentiary and procedural approaches, unified documentation practices, adaptation of protective measures to wartime realities, and the development of tools for remote reporting and evidence collection.