PROTECTION OF THE RIGHTS OF THE CHILD IN THE DIGITAL ENVIRONMENT WITHIN THE COUNCIL OF EUROPE SYSTEM

Стаття присвячена аналізу міжнародно-правових стандартів захисту прав дитини у цифровому середовищі крізь призму європейської регіональної практики (зокрема, досліджуються стандарти Ради Європи та відповідна практика Європейського суду з прав людини).В статті констатується, що стрімка цифровізація суспільства, посилена пандемією COVID-19 і воєнними реаліями України, зумовила трансформацію способів навчання, соціалізації та самовираження дітей, водночас суттєво підвищивши рівень ризиків для їхньої приватності, безпеки, а також психологічної недоторканності.У статті обґрунтовується підхід, відповідно до якого згадані у дослідженні «цифрові» права не становлять окремої категорії, а є відповідним сучасним виміром уже закріплених у міжнародному праві прав людини.Проаналізовано різні наукові підходи до визначення поняття цифрового середовища.Особлива увага приділяється аналізу Загального коментаря № 25 Комітету ООН з прав дитини, а також стандартів Ради Європи, зокрема Рекомендації CM/Rec(2018)7, Лансаротської та Будапештської конвенцій.Ключове місце у дослідженні займає практика ЄСПЛ, яка дозволяє конкретизувати зміст позитивних зобов'язань держав у цифровому середовищі.На прикладі справ K.U.v. Finland, Söderman v. Sweden та Volodina v. Russia (No. 2) показано еволюцію підходів Суду до захисту дітей та інших вразливих осіб від онлайн-насильства, незаконного збору та поширення персональних даних, прихованої цифрової фіксації й кіберпереслідування.Зроблено висновок, що держави, враховуючи практику ЄСПЛ, зобов'язані забезпечити не лише ефективне розслідування порушень у цифровому просторі, але й превентивний захист прав дітей шляхом адаптації законодавства до технологічних викликів сучасності.Ключові слова: права дитини; цифрове середовище; Рада Європи; Європейський суд з прав людини; позитивні зобов'язання держави; право на приватність.The article is devoted to the analysis of international legal standards for the protection of the child's rights in the digital environment through the lens of European regional practice (with a specific focus on the Council of Europe standards and the pertinent jurisprudence of the European Court of Human Rights).It argues that the rapid digitalization of society, intensified by the COVID-19 pandemic and the realities of armed conflict in Ukraine, has transformed the ways in which children learn, socialize and express themselves, while at the same time significantly increasing risks to their privacy, safety and psychological integrity.The article substantiates the approach according to which «digital» rights in question do not constitute a separate category of rights but rather represent a contemporary dimension of human rights already enshrined in international law.Various theoretical approaches to defining the digital environment are explored. Particular attention is paid to the analysis of GeneralComment No. 25 of the UN Committee on the Rights of the Child, as well as to the standards of the Council of Europe, including Recommendation CM/Rec(2018)7, the Lanzarote Convention and the Budapest Convention.A central place in the study is occupied by the case law of the European Court of Human Rights, which makes it possible to specify the content of States' positive obligations in the digital environment.By examining the cases of K.U.v. Finland, Söderman v. Sweden and Volodina v. Russia (No. 2), the article demonstrates the evolution of the Court's approach to the protection of children and other vulnerable persons from online violence, unlawful collection and dissemination of personal data, covert digital recording and cyberstalking.The article concludes that States, taking into account the practice of the ECHR, are obliged to ensure not only effective investigation of violations in the digital sphere, but also preventive protection of children's rights through the adaptation of domestic legislation to contemporary technological challenges.