ДИНАМІКА ЛЕГІТИМНОСТІ ПІД ЧАС ВІЙНИ: ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ЯК ІНСТИТУЦІЙНИЙ КОМПЕНСАТОР ТА ПОЛІТИЧНІ РИЗИКИ ПОВОЄННОГО ДИЗАЙНУ

Повномасштабна війна Росії проти України спричинила динамічний зсув у розумінні легітимності інститутів публічної влади, виявивши обмеженість традиційних раціонально-легальних та перформативних підходів. Актуальність дослідження зумовлена якісною трансформацією джерел підтримки політичної системи в умовах екстремальної кризи, де соціокультурні детермінанти та аксіологічна відповідність набувають визначального значення. Метою статті є комплексний політико-інституційний аналіз динаміки легітимності в умовах воєнного стану, що здійснюється через призму ролі громадянського суспільства та неформальної інституціоналізації. Теоретична база ґрунтується на синтезі класичних політологічних концепцій (М. Вебер, Д. Істон, Т. Парсонс, Ю. Габермас) та феноменологічного підходу (П. Бергер, Т. Лукман) для осмислення легітимності як динамічного соціокультурного конструкту. Ключові висновки полягають у такому: в умовах функціональних дефіцитів та обмежень демократичних процедур легітимність підтримується завдяки гібридизації «традиційних» типів та зміщенню джерел довіри до інститутів, що втілюють «національно-культурний код» опору (ЗСУ, волонтерський рух). Громадянське суспільство концептуалізується як неформальний інституційний компенсатор, який ефективно заповнює дефіцити державного управління (специфічна підтримка, «виходи») та критично підтримує дифузну підтримку політичної системи через комунікацію та формування аксіологічної солідарності («входи»). Визначено ключовий політичний ризик для повоєнного дизайну, який кристалізується у ризику інституційного розриву – структурному роз’єднанні між високодовіреними неформальними акторами та перевантаженими/нереформованими формальними державними інститутами. Цей розрив загрожує структурною дисфункцією та дезінтеграцією суспільно-політичних відносин після зниження рівня харизматичної легітимності. Запропоновано політико-інституційні рекомендації щодо стратегічної гармонізації високої аксіологічної легітимності з раціонально-легальною підзвітністю. Вони включають інституціоналізацію соціального капіталу громадянського суспільства та реформу «вихідних» інститутів через цифрову прозорість для забезпечення стійкої легітимності у повоєнний період.