MILTECH-ІНДУСТРІЯ, ЯК СТАБІЛІЗАЦІЙНИЙ ФАКТОР ДЛЯ УКРАЇНИ В ДОСИНГУЛЯРНИЙ ПЕРІОД

У статті досліджується економіко-організаційна роль України у формуванні нової архітектури спеціалізації та кооперації у глобальній індустрії військових технологій (MilTech) в умовах інтегрованої сингулярності – прогнозованого періоду 2040-2045 років, коли технологічна, демографічна, міграційна та економічна сингулярності збігаються у часі, створюючи резонуючий ефект радикальних, важкопрогнозованих змін у глобальній системі. На основі аналізу прогнозів Збігнева Бжезінського, Андерса Ослунда, Нуріеля Рубіні та інших дослідників обґрунтовується гіпотеза про перехід світу до фази черги локальних збройних конфліктів та регіональної турбулентності. Особливу увагу приділено концепції «сингулярної війни», розробленій Р. Барі Уркостою, яка доводить, що перетин технологічної, демографічної та політичної сингулярностей призводить до нелінійних наслідків, де традиційні моделі безпеки втрачають ефективність. У дослідженні доведено, що Україна не може конкурувати у розробці та виробництві надсучасних напівпровідникових технологій (3-5 нм) через заборонно високі капітальні витрати та відсутність технологічного досвіду. Однак вона має унікальні перспективи у виробництві чипів старших техпроцесів (90-180 нм) – технологічного діапазону, достатнього для переважної більшості військової електроніки, включаючи дрони, системи радіоелектронної боротьби, засоби зв'язку та системи управління вогнем. Показано, що з огляду на перетворення України на центр розробки нових військових технологій для армій партнерів та союзників, відкривається стратегічна можливість створення повноциклічного оборонного виробництва: від компонентної бази до кінцевих виробів, що забезпечить технологічний суверенітет як для України, так і для партнерів. У дослідженні розраховано необхідний обсяг експорту озброєнь та військових послуг для збалансування видатків на оборону на рівні 2025 року, що оцінюється у $18-22 млрд щорічно, що дозволить перекрити 30-40% потреб у фінансуванні Збройних Сил України. Проаналізовано інвестиційні параметри створення власного напівпровідникового виробництва з орієнтовною вартістю $2-3 млрд та терміном окупності 7-10 років. Обґрунтовано економічну доцільність тотальної роботизації: заміщення до 80% бойових функцій роботизованими системами вартістю $10-50 тис. за одиницю проти річної вартості утримання військовослужбовця $35-45 тис. Інвестиції $5 млрд у роботизацію (30 тис. наземних роботизованих систем, 7 млн дронів на рік, морські БПЛА, системи медичної логістики) окупаються менш ніж за 8 місяців за рахунок заміщення 200 тис. військовослужбовців з річною вартістю утримання $8 млрд. Запропоновано економічну модель стабілізації України через оборонну спеціалізацію в досингулярний період. Дослідження виконано з використанням пошукових платформ та платформ мовного штучного інтелекту, проте тема, напрямок, методологія та висновки є виключно авторськими.