НАРОДНА ПІСНЯ І ВИКОНАВСЬКІ МОДЕЛІ ПОЛТАВСЬКИХ СПІВАКІВ У ПРОФЕСІЙНОМУ СТАНОВЛЕННІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МИСТЕЦТВА

У статті обґрунтовано систему навчання сольного співу майбутніх учителів мистецтва, побудовану на поєднанні народної пісні та виконавських моделей полтавських співаків як носіїв регіональної вокальної традиції. Наголошено, що в умовах російсько-української війни звернення до української пісенної спадщини набуває не лише освітнього, а й національно-ідентифікаційного значення, адже народна пісня є потужним чинником формування духовної стійкості й культурної тяглості суспільства. На основі аналізу праць з етномузикології та вокалознавства розкрито особливості полтавської пісенної традиції, що характеризується м’яким кантиленним мелосом, світлою тембральністю, силабічністю та природною декламаційністю. Доведено, що народна пісня є ефективним вихідним матеріалом для формування базових вокально-технічних навичок здобувачів мистецько-педагогічної освіти, зокрема дихальної опори, чистої інтонації та природного фразування. Показано доцільність поетапного переходу від фольклорного матеріалу до авторських творів полтавських композиторів, що забезпечує збереження зв’язку з першоджерелом і розширює виконавські можливості студентів. Окреслено значення виконавських моделей провідних співаків Полтавщини як професійних орієнтирів формування інтонаційної культури майбутніх педагогів. Запропоновано поетапну модель професійного становлення здобувача освіти – від засвоєння народнопісенної основи до інтерпретаційної самостійності. Підкреслено, що така система сприяє розвитку технічної та художньої майстерності, формуванню національно-культурної ідентичності, художнього смаку й педагогічної відповідальності майбутнього вчителя мистецтва, а регіональна традиція Полтавщини постає чинником неперервності української культурної пам’яті.