ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДУ МАККЕНЗІ У ФІЗИЧНІЙ ТЕРАПІЇ НЕСПЕЦИФІЧНОГО БОЛЮ У СПИНІ

Актуальність. Неспецифічний біль у попереку (NSLBP) охоплює до 70% дорослого населення, стаючи провідною причиною втрати працездатності. Метод Маккензі (MDT), заснований на механічній діагностиці та феномені централізації болю, є популярним інструментом самоменеджменту. Проте неоднозначність доказів щодо його переваг над іншими активними вправами (пілатес, силові тренування) обумовлює потребу в систематизації актуальних наукових даних.Мета роботи – проаналізувати та узагальнити наукові дані щодо ефективності методу MDT у порівнянні з іншими методами фізичної терапії у пацієнтів із гострим та хронічним NSLBP.Матеріали та методи. Проведено аналіз 14 систематичних оглядів, метааналізів та рандомізованих контрольованих досліджень (РКД) за останні 15 років, відібраних із баз PubMed, PEDro та Google Scholar. Дослідження охоплювали понад 2600 учасників із різним перебігом захворювання.Результати дослідження.• Гострий період: Встановлено, що при гострому NSLBP метод Маккензі забезпечує лише мінімальний клінічний ефект. Зменшення болю за шкалою NRS становило лише 0,4–0,7 бала, що не є клінічно значущим. Водночас пацієнти групи MDT значно рідше зверталися за додатковою медичною допомогою ($P = 0,002$).• Хронічний період: У пацієнтів із хронічним болем MDT демонструє помірну ефективність, подібну до стабілізаційних вправ та моторного контролю.• Порівняльний аналіз: Найвищу ймовірність ефективності (за SUCRA-аналізом) показали пілатес (93–98%) та силові вправи для м'язів кору. Проте MDT має високу надійність класифікації ($\kappa = 0,82$) та кращі показники довгострокової прихильності пацієнтів до реабілітації через акцент на самоменеджменті.Висновки. Метод Маккензі є ефективним інструментом для пацієнтів із хронічним болем, особливо для покращення функціональної здатності в довгостроковій перспективі. При гострому болю його роль обмежена, проте він сприяє автономності пацієнта. Оптимальним підходом є інтеграція MDT із пілатесом та силовими вправами, залежно від індивідуального напрямку переваги руху та вподобань пацієнта.