Логістичне забезпечення угрупувань військ (сил) ЗС України: досвід, виклики та напрями удосконалення

Сучасна війна радикально змінила роль логістики у воєнному мистецтві, перетворивши її з другорядної функції на стратегічний чинник, який безпосередньо визначає темп і результативність бойових дій. Науково-практична значущість проблеми полягає в тому, що рівень розвитку логістики прямо визначає тривалість оборони, реалістичність наступальних задумів, здатність зменшити рівень втрат і оптимізувати використання обмежених ресурсів. Емпіричною базою дослідження стали реальні практики логістичного забезпечення, напрацьовані у ході Антитерористичної операції (АТО) та операції Об’єднаних сил (ООС) у 2014–2021 роках, а також досвід широкомасштабної війни з 2022 року. Саме ці періоди дозволяють простежити еволюцію від кризового стану тилу, що спирався на волонтерську допомогу, до поступового формування більш гнучкої системи, яка інтегрує елементи автоматизації, мультимодальних перевезень і міжнародної допомоги. Метою статті є системний аналіз логістичного забезпечення угруповань військ у 2014–2025 роках, виявлення його ключових проблем і слабких місць, узагальнення міжнародного досвіду та формування пропозицій, здатних підвищити стійкість і ефективність тилу у війні високої інтенсивності. У статті окреслено досягнення і сформульовано ключові напрями подальшого розвитку логістики Збройних Сил України. Усі зазначені напрями в комплексі формують стратегічне бачення: військова логістика України має стати мобільною, технологічно розвиненою, інтегрованою з цивільними та міжнародними системами й стійкою до багатовекторних загроз. Лише така модель здатна гарантувати ефективність у війні високої інтенсивності та забезпечити обороноздатність держави у довгостроковій перспективі.