Рефлексивність як метапсихічна функція саморозвитку особистості

У статті висвітлено результати теоретичного й емпіричного дослідження рефлексивності як метапсихічної функції саморозвитку особистості. Здійснено аналіз сучасних підходів до розуміння рефлексивності у структурі психічної організації людини, окреслено її регуляторну, інтегративну та смислотворчу роль у забезпеченні процесів самозміни. Рефлексивність розглянуто як механізм усвідомлення й осмислення власних дій, станів, мотивів та цілей, що забезпечує внутрішню узгодженість між когнітивними, емоційними й мотиваційними компонентами психіки. Метою статті є висвітлення результатів теоретичного та емпіричного дослідження рефлексивності як метапсихічної функції процесу саморозвитку особистості дорослої людини. В емпіричному дослідженні взяли участь викладачі закладів вищої освіти. Отримані результати показали переважання середнього та високого рівнів рефлексивності, що вказує на сформованість у більшості досліджуваних механізмів когнітивного самоспостереження, критичного аналізу власної діяльності та саморегуляції, що створює психологічне підґрунтя для ефективного саморозвитку. Виявлено позитивні кореляції між рефлексивністю та потребою, умовами і механізмами саморозвитку. Це свідчить, що підвищення рівня рефлексивності супроводжується розвитком мотивації до самовдосконалення, автономності та здатності до саморегуляції. Рефлексивність виконує функцію вищого рівня психічної регуляції, яка інтегрує когнітивні, емоційно-оцінні та смислові процеси, забезпечуючи цілісність і динамічність саморозвитку особистості. Отже, рефлексивність може бути розглянута як метапсихічна функція, що визначає усвідомлене самотворення людини. Перспективою подальших досліджень є побудова структурно-функціональної моделі взаємозв’язку між рефлексивністю та саморозвитком у професійному становленні особистості. Ключові слова: рефлексивність, саморозвиток, метапсихічна функція, саморегуляція, самопізнання, особистісне зростання.