Вплив целекоксибу та парацетамолу на маркери перебігу стрес-реакції за гострої теплової травми в щурів: тріада Сельє, білок теплового шоку, інтерлейкіни

Гостра теплова травма (ГТТ) є критичним патологічним станом, що виникає внаслідок надмірного впливу високої температури довкілля на організм, супроводжується порушенням гомеостазу та розвитком системної стресової відповіді. Її основний прояв відомий як тріада Сельє: гіпертрофія надниркових залоз, атрофія тимуса та виразкові ураження слизової оболонки шлунка. Значну роль у патогенезі ГТТ відіграють молекулярні медіатори стресу та запалення, зокрема білки теплового шоку та цитокіни. Залишається актуальним пошук ефективних засобів фармакологічної корекції теплового ураження, скерованих на зменшення системного запалення та тяжкості стрес-реакції. Як показано раніше, такими засобами можуть бути інгібітори ЦОГ целекоксиб і парацетамол. Мета дослідження – оцінити вплив парацетамолу та целекоксибу на системні (тріада Сельє) і молекулярні (HSP70, IL-1β, IL-4) маркери перебігу стрес-реакції на моделі ГТТ у щурів. Експерименти виконано на білих щурах-самцях, яких піддавали впливу температури + 55 °С протягом 30 хв. Вимірювали ректальну температуру перед початком і наприкінці теплової експозиції. Парацетамол у дозі 125 мг/кг або целекоксиб у дозі 8,4 мг/кг вводили внутрішньошлунково за 60 хв до початку експозиції. Показники стрес-реакції оцінювали за критеріями тріади Сельє (коефіцієнти маси надниркових залоз і тимуса, частота виразкоутворення) та рівнем HSP70, IL-1β і IL-4 у сироватці крові й гомогенатах печінки (методом ІФА). ГТТ у щурів супроводжувалася гіпертермією, значним підвищенням умісту білка теплового шоку й інтерлейкінів у сироватці крові та печінці, а також системними проявами: тенденційним зниженням маси надниркових залоз (що відрізняє модель теплового стресу), достовірним зменшенням маси тимуса та неінтенсивним виразкоутворенням у слизовій оболонці шлунка. Парацетамол і целекоксиб виявили виразну термопротекторну дію та стреспротекторні властивості: зберігали нормальні коефіцієнти маси надниркових залоз і тимуса, знижували частоту виразкоутворення, зменшували вміст HSP70, IL-1β та IL-4 у сироватці крові та печінці. Целекоксиб ефективніше знижував запальні та стресові маркери порівняно з парацетамолом, а також запобігав розвитку гіперемії слизової оболонки шлунка. Достовірні кореляційні зв’язки між ступенем гіпертермії та вмістом досліджуваних маркерів у сироватці крові та печінці, а також між їхніми сироватковими та печінковими рівнями відсутні, що підкреслює складний, багатофакторний патогенез гіпертермії за ГТТ. Єдиний статистично значущий прямий кореляційний зв’язок (r = 0,827, p < 0,05) виявлено між виразністю гіпертермії та вмістом IL-4 у печінці під впливом целекоксибу. Отримані результати експериментально обґрунтовують доцільність застосування насамперед целекоксибу як термопротекторного засобу за ГТТ.