СОЦІАЛЬНА ІЗОЛЯЦІЯ ТА САМОТНІСТЬ У КЛЮЧОВИХ ЖИТТЄВИХ ПЕРЕХОДАХ: МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО РОЗРІЗНЕННЯ І ВИМІРЮВАННЯ

СОЦІАЛЬНА ІЗОЛЯЦІЯ ТА САМОТНІСТЬ У КЛЮЧОВИХ ЖИТТЄВИХ ПЕРЕХОДАХ: МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО РОЗРІЗНЕННЯ І ВИМІРЮВАННЯ Анотація.Стаття має виразну методологічну спрямованість і зосереджена на концептуальному уточненні та практичному «розведенні» двох близьких, але не тотожних явищ -соціальної ізоляції та самотності -у контексті трьох критичних життєвих переходів: виходу на пенсію, міграції та ініціації сімейного догляду за родичем.У роботі соціальну ізоляцію розглянуто як об'єктивно фіксований стан соціальності, що описується конфігурацією, інтенсивністю й доступністю соціальних зв'язків, ступенем залученості до взаємодій та можливістю отримати практичну або інформаційну допомогу.Самотність, натомість, визначено як суб'єктивне переживання нестачі значущої близькості, підтримки й взаємності, тобто як оцінку якості стосунків і відчуття приналежності, що може зберігатися навіть за наявності формально «широкого» кола контактів.На підставі системного опрацювання наукової літератури виявлено й упорядковано типові механізми поняттєвого змішування, які знижують точність дослідницьких висновків.До них належать: підміна переживання самотності непрямими мережевими ознаками (наприклад, частотою контактів, проживанням наодинці, чисельністю домогосподарства) та, навпаки, трактування високих показників самотності як доказу об'єктивного звуження мережі.Окреслено поширені похибки вимірювання, характерні для перехідних періодів: використання часових інтервалів, нечутливих до моменту події (коли дані збирають «після переходу», не уточнюючи коли саме), перенесення опитувальників у різні мовно-культурні середовища без належної перевірки змістової відповідності формулювань, а також накладання самотності на показники психологічного неблагополуччя (тривожність, пригнічений настрій), що породжує ризик хибного тлумачення як «самотності» того, що фактично є реакцією стресу або емоційного виснаження.