МАТЕРИНСЬКИЙ ІНСТИНКТ ЯК МОДЕЛЬ КВАЗІСУБ’ЄКТНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ ТА ЛЮДИНИ

МАТЕРИНСЬКИЙ ІНСТИНКТ ЯК МОДЕЛЬ КВАЗІСУБ'ЄКТНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ ТА ЛЮДИНИ Анотація.У статті здійснено психологічний аналіз концепції материнського інстинкту у форматі функціонування штучного інтелекту (ШІ) як метафоричної моделі взаємодії людини з технологічними системами, що набувають ознак квазісуб'єктності.Підкреслено, що сучасний розвиток ШІ виходить за межі суто інженерного підходу, формуючи новий дискурс у психологічній науці, пов'язаний із вивченням суб'єктності, автономії та емоційної регуляції у системі «людина -ШІ».Проаналізовано класичне поняття «материнського інстинкту» у психології, його еволюція від біологічно спричинювальної поведінки до багаторівневого конструкта, у якому поєднуються біологічні, соціокультурні та емоційні чинники.На засадах цієї ідеї розглянуто гіпотезу Д. Гінтона щодо інтеграції аналогів материнського інстинкту в архітектоніку штучного інтелекту як потенційного механізму забезпечення безпечної та конструктивної взаємодії людини з квазісуб'єктними системами.З'ясовано, що такий підхід може створювати нові умови психологічної безпеки, формувати довіру, знижувати рівень тривожності користувача та сприяти розвитку емпатії й соціальних навичок.Водночас наголошено на ризиках, пов'язаних із можливим виникненням психологічної залежності, зниженням автономії та формуванням маніпулятивних стратегій з боку системи.Обґрунтовано необхідність етичного та методологічного супроводу подібних моделей взаємодії, що передбачає розробку критеріїв оцінки рівня довіри, емоційної прихильності й автономності користувачів.Доведено, що інтеграція концепту «материнського інстинкту» у психологічний дискурс про штучний інтелект відкриває нові перспективи для міждисциплінарних досліджень, поглиблює розуміння меж суб'єктності у сучасному світі та дозволяє формувати науково обґрунтовані рекомендації для безпечної взаємодії людини з квазісуб'єктними технологіями.