ФОРМУВАННЯ ЕМОЦІЙНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ У ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ: ПІДХОДИ ТА МЕТОДИ

ФОРМУВАННЯ ЕМОЦІЙНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ У ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ: ПІДХОДИ ТА МЕТОДИ Анотація.Проблема розвитку емоційної стабільності у дітей з особливими освітніми потребами набуває особливого значення в умовах тривалої війни та соціально-психологічної кризи в Україні.Зростання кількості дітей із нейропсихологічними порушеннями, когнітивними труднощами та емоційноповедінковими розладами вимагає від педагогів і психологів нових науково обґрунтованих підходів до підтримки їхнього емоційного розвитку.У статті підкреслюється, що формування емоційної стабільності є базовою умовою для ефективної адаптації, навчання та соціальної взаємодії дітей із ООП, тоді як емоційна стійкість відображає здатність долати стрес і відновлювати внутрішню рівновагу.Метою статті є теоретичне узагальнення сучасних підходів і розробка психолого-педагогічних засад формування емоційної стабільності у дітей з ООП.У межах дослідження здійснено диференціацію понять «емоційна стабільність» і «емоційна стійкість», визначено їхні структурні компоненти, механізми формування та специфіку прояву у дітей із нейророзвитковими порушеннями.Визначено, що розвиток емоційної стабільності у дітей з ООП ускладнюється комбінацією нейробіологічних, когнітивних, сенсорних і соціальних факторів, які впливають на процеси саморегуляції.На основі узагальнення сучасних досліджень та практичного досвіду визначено п'ять провідних підходів до формування емоційної стабільності: психолого-педагогічний, когнітивноповедінковий, арттерапевтичний, тілесно-орієнтований і соціально-емоційний.Психолого-педагогічний підхід передбачає створення безпечного, структурованого середовища, у якому дитина отримує підтримку для розпізнавання та вербалізації власних емоцій.Когнітивно-поведінковий підхід спрямований на усвідомлення взаємозв'язку між думками, емоціями й поведінкою та розвиток