ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ:ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ Анотація.Стаття присвячена дослідженню теоретико-методологічних засад державно-приватного партнерства (далі -ДПП) як стратегічного інструменту в системі публічного управління інноваційним розвитком.Актуальність дослідження обумовлена глобальними структурними трансформаціями, обмеженістю бюджетних ресурсів та необхідністю залучення приватних інвестицій для реалізації суспільно значущих інноваційних проєктів, особливо в умовах повоєнного відновлення України та зміцнення її обороноздатності.Автор здійснює ґрунтовний аналіз генезису та еволюції концепції ДПП, розглядаючи її як «третій шлях» між державним монополізмом та повною приватизацією, що дозволяє поєднати регуляторні функції держави з ефективністю приватного сектору.Особливу увагу приділено термінологічній трансформації в українському правовому полі, зокрема розмежуванню понять «державно-приватне партнерство» та «публічно-приватне партнерство».Визначено ключові ознаки ДПП: довгостроковість співпраці, спільність цілей, документальне оформлення та справедливий розподіл ризиків і вигод.У контексті інноваційної сфери ДПП розглядається як механізм реалізації «підприємницької» функції держави, де публічна влада виступає ініціатором та співінвестором високоризикових проєктів, що формують основу майбутнього економічного зростання.З позицій публічного управління ДПП в інноваційній сфері пропонується розглядати як інструмент реалізації державної інноваційної політики, спрямованої на підтримку наукових досліджень, комерціалізацію результатів НДДКР, розвиток інноваційної інфраструктури та формування інноваційних екосистем на національному і регіональному рівнях.