ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ ОРГАНАМИ ПРАВОПОРЯДКУ В АСПЕКТІ ВИКОНАННЯ ПОЗИТИВНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ДЕРЖАВИ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ ОРГАНАМИ ПРАВОПОРЯДКУ В АСПЕКТІ ВИКОНАННЯ ПОЗИТИВНИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ДЕРЖАВИ Анотація.У статті здійснено теоретико-правове осмислення ролі органів правопорядку у забезпеченні гендерної рівності крізь призму виконання позитивних зобов'язань держави.Акцентовано увагу на тому, що гендерна рівність у демократичній правовій державі не може зводитися до формального проголошення принципу недискримінації, а має розглядатися як результат активної, цілеспрямованої та системної діяльності публічної влади, спрямованої на усунення фактичної нерівності у реалізації прав.Обґрунтовано, що позитивні зобов'язання держави передбачають не лише утримання від дискримінаційних дій, а й запровадження ефективних законодавчих, інституційних та процедурних механізмів захисту осіб від порушень з боку третіх осіб.Визначено, що органи правопорядку виступають одним із ключових інструментів реалізації таких зобов'язань, оскільки саме їх діяльність безпосередньо пов'язана з попередженням, припиненням та реагуванням на прояви гендерно зумовленої дискримінації і насильства.Особливу увагу приділено ролі Національної поліції як первинної ланки державного реагування, від ефективності якої залежить реальність доступу потерпілих осіб до захисту та правосуддя.Проаналізовано нормативні засади діяльності поліції у сфері забезпечення рівності у правах, зокрема положення Закону України «Про Національну поліцію», що імпліцитно інтегрують гендерний підхід через принципи дотримання прав і свобод людини та недискримінації.З'ясовано, що повноваження Національної поліції у сфері забезпечення ґендерної рівності мають двовекторну спрямованість: а) зовнішній вектор -захист прав громадян від дискримінації та насильства за ознакою статі; б) внутрішній вектор -формування інклюзивного середовища всередині самої структури, що базується на принципах меритократії та рівних можливостей.