ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ ЯК СКЛАДОВА СИСТЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ: УПРАВЛІНСЬКИЙ ВИМІР

ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ ЯК СКЛАДОВА СИСТЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ: УПРАВЛІНСЬКИЙ ВИМІР Анотація.Стаття присвячена дослідженню цивільного захисту як складової системи національної безпеки в управлінському вимірі, з урахуванням зростання комплексних ризиків воєнного, техногенного, природного та гібридного характеру.Акцентовано, що цивільний захист виступає не лише сферою реагування на надзвичайні ситуації, а й інструментом підтримання стійкості держави, безперервності критичних функцій, захисту населення та інфраструктури, а також збереження соціальної стабільності в умовах тривалої невизначеності.У роботі розглянуто ключові підходи державного управління у сфері цивільного захисту, зокрема стратегічне планування, координацію між суб'єктами сектору безпеки і оборони та органами публічної влади, ризик-орієнтоване управління, інформаційно-аналітичне забезпечення і взаємодію з територіальними громадами.Розкрито значення організаційної спроможності, ресурсного забезпечення та процедур прийняття рішень для підвищення готовності до криз і зменшення людських та матеріальних втрат, а також роль цифровізації управлінських процесів у формуванні оперативної доказової бази.У результаті визначено основні управлінські бар'єри, що знижують ефективність цивільного захисту як елементу національної безпеки, зокрема інституційну фрагментованість, нерівномірність спроможностей на місцевому рівні, обмеженість інтегрованих систем моніторингу та раннього попередження, а також недостатню узгодженість між планами реагування, відновлення та стратегічними документами безпекового й соціально-економічного розвитку.Встановлено, що за умов воєнних і гібридних загроз критичного значення набувають питання безперервності надання життєво важливих послуг, захисту критичної інфраструктури та управління інформаційними ризиками.Практично підтверджено доцільність посилення управлінської складової цивільного захисту через інтеграцію ризик-орієнтованих підходів у державне та місцеве планування, стандартизацію процедур координації і обміну даними, розвиток механізмів взаємодії з громадськістю та бізнесом, а також інституціоналізацію регулярного оцінювання спроможностей і результативності.Обґрунто-