ОСВІТА ДОРОСЛИХ І МИСТЕЦТВО ЯК РЕСУРС ЖИТТЄСТІЙКОСТІ ГРОМАДИ: ДОСВІД БУКОВИНИ КІНЦЯ ХІХ – ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

ОСВІТА ДОРОСЛИХ І МИСТЕЦТВО ЯК РЕСУРС ЖИТТЄСТІЙКОСТІ ГРОМАДИ: ДОСВІД БУКОВИНИ КІНЦЯ ХІХ -ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ Анотація.У статті здійснено історико-педагогічний і соціокультурний аналіз розвитку освіти дорослих на Буковині кінця ХІХ -першої третини ХХ століття з акцентом на мистецький компонент як ресурс життєстійкості громади.Показано, що в умовах політичної залежності, соціально-економічної нестабільності, масової неписьменності та обмеженого доступу українського населення до офіційних освітніх інституцій освіта дорослих виконувала значно ширші функції, ніж суто навчальні, перетворюючись на багатовимірний соціокультурний механізм підтримки, згуртування та самоорганізації громад.Проаналізовано організаційні форми та зміст діяльності читалень, курсів для неписьменних, народних університетів, жіночих і музичних товариств, а також інноваційних форм публічної просвіти, зокрема «живої газети».Обґрунтовано, що театр, хоровий спів, літературно-музичні вечори й культурні свята виступали не допоміжним або дозвіллєвим елементом, а органічною складовою освіти дорослих і важливою організаційною умовою її ефективності.Через мистецькі практики забезпечувалося первинне залучення дорослого населення до освітнього процесу, формувалося емоційно безпечне середовище, підтримувалася мотивація до участі та створювалися умови для подальшого інтелектуального й громадянського зростання.Доведено, що інтеграція мистецтва в систему освіти дорослих сприяла виконанню інформаційно-орієнтаційної, комунікативно-інтегративної, емоційновідновлювальної, ціннісно-виховної та націєтворчої функцій.У цьому вимірі буковинський досвід постає як історично апробована модель формування життєстійких громад, що зберігає евристичну цінність для сучасної України в умовах тривалих криз і соціальних трансформацій.