ОСОБЛИВОСТІ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ ВІЙСЬКОВИХ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ ПОРАНЕНЬ ПІД ЧАС ВІЙНИ

Батюк Олександр Васильович здобувач освіти 2 курсу магістратури спеціальності 053 «Психологія» кафедри психології та соціальної роботи Відокремленого структурного підрозділу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» Хмельницького інституту соціальних технологій, м.Хмельницький ОСОБЛИВОСТІ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ ВІЙСЬКОВИХ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ ПОРАНЕНЬ ПІД ЧАС ВІЙНИ Анотація.У статті висвітлено психологічні особливості життєстійкості військовослужбовців, які зазнали поранень унаслідок бойових дій.Життєстійкість розглядається як інтегральна характеристика особистості, що забезпечує збереження психологічної рівноваги, адаптацію до нових умов та активне залучення у процес відновлення після травми.На основі аналізу наукових підходів і емпіричних даних окреслено ключові компоненти життєстійкості військових: особистісну компетентність, контроль і стійкість до стресу, прийняття змін та здатність до трансформації життєвого досвіду.У статті представлено результати емпіричного дослідження життєстійкості поранених військовослужбовців.Метою дослідження було виявлення особливостей структури життєстійкості, смисложиттєвих орієнтацій, вираженості симптомів посттравматичного стресового розладу та сприйнятої соціальної підтримки у військових, які зазнали бойових поранень.Результати емпіричного дослідження показали неоднорідну структуру життєстійкості: поряд із групою військовослужбовців із високим адаптаційним потенціалом значна частина вибірки характеризується середніми та низькими показниками особистісної компетентності, стресостійкості та прийняття змін.Виявлено домінування середнього рівня смисложиттєвих орієнтацій, що свідчить про часткову збереженість життєвих смислів за їх недостатності для повної психологічної стабілізації, а також наявність групи підвищеного ризику з низьким рівнем осмисленості життя.Показано високу поширеність клінічно значущих симптомів ПТСР, які негативно впливають на емоційну, когнітивну та соціальну адаптацію військових.Встановлено, що провідним ресурсом соціальної підтримки залишається сім'я.Отримані результати обґрунтовують необхідність комплексних психосоціальних втручань, спрямованих на розвиток життє-