НЕНАВИСТЬ ЯК ОНТОЛОГІЧНО-ПСИХОЛОГІЧНА УСТАНОВКА В ДІАЛЕКТИЦІ ВЗАЄМОВИКЛЮЧНОЇ ЄДНОСТІ

НЕНАВИСТЬ ЯК ОНТОЛОГІЧНО-ПСИХОЛОГІЧНА УСТАНОВКА В ДІАЛЕКТИЦІ ВЗАЄМОВИКЛЮЧНОЇ ЄДНОСТІАнотація.У статті здійснено онтологічно-психологічний аналіз ненависті як стійкої почуттєвої установки, що не зводиться до ситуативних реактивних емоцій гніву, страху чи огиди.Обґрунтовується принципова відмінність між емоціями як короткочасними афективними станами та почуттями як тривалими формами світовідношення, здатними структурувати ідентичність особистості, групи та соціальні спільноти.Показано, що ненависть функціонує не лише як інтенсивний емоційний переживальний стан, а як специфічний тип взаємності, в межах якого співвіднесення «один -інший» не зводиться до спільного Єдиного, а фіксується у формі взаємовиключної єдності.Реконструйовано тріадичну структуру ненависті як конфігурацію «одинінший -взаємність», у якій обидві сторони претендують на позицію абсолютного Єдиного.Така претензія зумовлює логіку взаємного самозаперечення та породжує феномен «дурної безкінечності», повторення ворожості, за якого конфлікт не розв'язується, а безупинно відтворює власні підстави.Показано, що за відсутності надсуб'єктного горизонту спільного ця взаємність трансформується в процеси дегуманізації, моральної інверсії, символічного знелюднення та легітимації деструктивного насильства.Окрему увагу приділено аналізу переходу ненависті від військової парадигми протистояння до санітарної парадигми знищення, у межах якої Інший постає не як супротивник, а як «загроза», що підлягає усуненню як така.Аргументується, що саме ця трансформація є ключовим психологічним механізмом радикалізації, інтрактабельних конфліктів та масових форм символічного й фізичного насильства.Ненависть у такому вимірі постає не лише