УПРАВЛІННЯ ПАСІОНАРНІСТЮ ЯК НЕМАТЕРІАЛЬНИМ РЕСУРСОМ РЕЗИЛЬЄНТНОГО РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЙ

УПРАВЛІННЯ ПАСІОНАРНІСТЮ ЯК НЕМАТЕРІАЛЬНИМ РЕСУРСОМ РЕЗИЛЬЄНТНОГО РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЙ Анотація.У статті здійснено комплексне теоретичне осмислення пасіонарності як нематеріального ресурсу резильєнтного розвитку територій у контексті кризових трансформацій та післявоєнного відновлення України.Обґрунтовано, що в умовах масштабних руйнувань, демографічних втрат і тривалого соціально-психологічного напруження традиційні підходи до відновлення, зосереджені переважно на матеріальних ресурсах, є недостатніми для забезпечення довгострокової стійкості громад.У цьому зв'язку пасіонарність розглядається як внутрішній енергетично-мотиваційний потенціал людського та соціального капіталу, здатний запускати процеси самоорганізації, інноваційних змін і трансформаційного розвитку територій.Показано взаємозв'язок пасіонарності з адаптивністю та резильєнтністю територіальних громад, що визначає їхню спроможність не лише реагувати на кризові виклики, а й формувати нові траєкторії розвитку.На основі структурнодинамічного підходу виокремлено ключові компоненти пасіонарності (ергічний, когнітивний, мотиваційний, соціальний та аксіологічний), які мають управлінську значущість і можуть виступати об'єктами цілеспрямованого впливу в системі публічного управління.Особливу увагу приділено управлінським механізмам формування та використання пасіонарного потенціалу, зокрема ідентифікації пасіонарних акторів, створенню інклюзивного середовища участі, підтримці ініціативності без ризиків вигорання, а також ролі громадських організацій як інституційних «множників» пасіонарної енергії.Запропоновано концептуальну модель управління пасіонарністю як нематеріальним ресурсом резильєнтного розвитку територій, що дозволяє перейти від декларативного визнання людського чинника до проєктування конкретних управлінських інструментів.Акцентовано на практичній реалізації цього підходу в системі публічного управління, де у фокусі перебувають люди, їхній потенціал, мотивація, лідерство та здатність діяти колективно.Зроблено висновок, що інтеграція пасіонарності у стратегічне планування та інституційні практики є важливою передумовою