СПЕЦИФІКА ПРОЯВІВ МОВЛЕННЄВИХ ПОРУШЕНЬ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

СПЕЦИФІКА ПРОЯВІВ МОВЛЕННЄВИХ ПОРУШЕНЬ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ Анотація.У статті здійснено ґрунтовний теоретико-методологічний аналіз специфіки проявів мовленнєвих порушень у дітей молодшого шкільного віку в умовах сучасної парадигми спеціальної освіти та реалізації концепції «Нова українська школа».Актуальність дослідження зумовлена якісним ускладненням структури мовленнєвого дефекту в сучасних здобувачів освіти, що потребує перегляду традиційних діагностичних підходів.Автор обґрунтовує концепцію мовленнєвого порушення як складного психофізіологічного феномена, що виступає системним бар'єром для формування когнітивної, соціальної та емоційної сфер особистості.У роботі деталізовано термінологічний апарат спеціальної педагогіки, розмежовано поняття «мовленнєве порушення», «недорозвинення мовлення» та «мовленнєва патологія», що дозволяє точніше ідентифікувати об'єкт логопедичного впливу у закладах загальної та спеціальної освіти.Особливу увагу приділено клініко-педагогічній та психолого-педагогічній класифікаціям, на основі яких розкрито механізми виникнення та проявів розладів усного й писемного мовлення.У межах системного аналізу деталізовано специфіку таких нозологій, як дислалія, дизартрія та ринолалія, акцентуючи увагу на порушеннях звуковимовної та фонаційної складових.Окремо висвітлено проблему порушень внутрішнього висловлювання (алалія, афазія) та темпо-ритмічної організації мовлення.Доведено, що нескомпенсовані вчасно порушення фонемного розпізнавання та лексико-граматичної структури мовлення у молодших школярів автоматично трансформуються у стійку дисграфію та дислексію, створюючи передумови для шкільної дезадаптації.Наукова новизна статті полягає в інтегрованому розгляді мовленнєвого дефекту як когнітивно-комунікативної дефіцитарності, що супроводжується вторинними психологічними нашаруваннями: мовленнєвим негативізмом, підвищеною тривожністю та зниженням навчальної мотивації.Автор наголошує на необхідності комплексного медико-психолого-педагогічного підходу до корекції мовлення, який би враховував індивідуальну типологію порушень, структуру дефекту та компенсаторні можливості дитини.Практичне значення роботи полягає в обґрунтуванні необхідності розробки диференційованих стратегій