ТЕОРЕТИКО-ФІЛОСОФСЬКІ ПІДҐРУНТЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ВПЛИВУ: ВІД КАРАЛЬНОЇ ПАРАДИГМИ ДО ВІДНОВЛЮВАЛЬНОГО ПРАВОСУДДЯ

ТЕОРЕТИКО-ФІЛОСОФСЬКІ ПІДҐРУНТЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ВПЛИВУ: ВІД КАРАЛЬНОЇ ПАРАДИГМИ ДО ВІДНОВЛЮВАЛЬНОГО ПРАВОСУДДЯ Анотація.Ця стаття присвячена комплексному аналізу сучасного стану та перспектив розвитку інституту призначення покарання в Україні.Автор поєднує аналіз актуальної судової статистики за 2023-2024 роки з глибоким філософським осмисленням природи державного примусу.Констатовано загальне зменшення кількості засуджених на 7,9% у 2024 році.Виявлено суперечливі тенденції: з одного боку, зростає частка фінансових санкцій (штрафів) та додаткових покарань (конфіскація, позбавлення права обіймати посади), з іншогоспостерігається різке зростання вироків із великими термінами ув'язнення (10-15 років та довічне позбавлення волі).Метою цієї статті є теоретико-філософське осмислення проблем легітимації державного примусу як основи суверенітету, діалектики «зла» та «міри» в кримінальному праві, антропоцентричного підходу (actus reus та mens rea) задля цивілізованого переходу кримінальної юстиції від каральної до відновлювальної, щоб забезпечити в повному обсязі права потерпілого від учинення кримінального правопорушення.Досліджено еволюцію концепції «монополії на законне насильство» від Ж. Бодена та Т. Гоббса до М. Вебера.Обґрунтовано, що державне покарання є легітимним лише тоді, коли воно базується на законі, а не на свавіллі, та виступає як запит суспільства на безпеку в межах «суспільного договору».На основі праць Г. В. Ф. Гегеля та Дж.Бентама розглянуто покарання як «неминуче зло», що застосовується для заперечення зла кримінального правопорушення.Автор наголошує на необхідності повернення в науковий обіг та законодавство категорії «міра покарання» як філософсько-правового регулятора.Розглянуто англоамериканську концепцію actus reus (винна дія) та mens rea (винна воля).Акцентовано на важливості їхнього одночасного співіснування для справедливої кваліфікації діяння.Обґрунтовано перехід від пунітивної (каральної) до реституційної (відновної) юстиції.Визначено роль заохочувальних норм як рівноцінного покаранню інструменту впливу на поведінку особи.Особливу увагу приділено медіації та компромісу в кримінальному праві.