РОЗВИТОК ТВАРИННИЦТВА У СХІДНІЙ ГАЛИЧИНІ У 1867 – 1914 рр.

Анотація.Стаття присвячена розвитку тваринництва у Східній Галичині в 1867-1914 рр.періоді поступової капіталізації сільського господарства Австро-Угорщини.Автори аналізують, як інтеграція регіону в ринкові відносини поєднувалася зі збереженням аграрно-сировинного характеру економіки, великими латифундіями, аграрним перенаселенням та технічною відсталістю.Тваринництво було ключовою галуззю сільського господарства.Худоба забезпечувала тягову силу, м'ясо, молоко та добрива, а її поголів'я відображало добробут селян.Галичина посідала провідне місце в Австро-Угорщині за кількісними показниками результатів господарювання.Якісні ж були одними із найгірших у Європі.Селяни отримували низькі надої молока від корів, утримували тварин старшого віку, продавали за безцінь телят.Коней галицькі селяни використовували переважно не для задовільнення потреб власного господарства, а для виконання шарварків, відробітків, перевезення вантажів чи різних робіт по найму до промисловців і великих землевласників.Парадоксальна ситуація складалася із розвитком вівчарства та свинарства регіону.Якщо в Англії вирощування овець у цей час було рушієм розвитку промисловості, овеча шерсть була сировиною для легкої промисловості, то в Актуальні питання у сучасній науці № 1(43) 2026 613 Галичині через відсутність ринків збуту вівчарство переживало деградацію.Поголів'я свиней зростало, але на ринку переважали не кондиційні тварини.У селянських господарствах галузь стагнувала через сервітутні конфлікти.Поміщики, відновлюючи контроль над пасовищами, луками та лісами після скасування панщини, обмежували доступ селян до угідь.Це призводило до скорочення поголів'я тварин.Найгірша ситуація була на Тернопільщині та Станиславівщині.Позитивна динаміка спостерігалася лише у птахівництві, оскільки ці тварини потребували менше пасовищ.Зростання поголів'я курей, гусей, індиків та іншої домашньої птиці відбувалося завдяки наявності внутрішнього ринку і давало прибутки при достатньо малих затратах.Загалом якість худоби у галицьких селян залишалася низькою: надої молока та вага їхніх тварин значно поступалися показникам тварин із маєтків великих землевласників, а також із західноєвропейських держав.