ЕКСТРАДИЦІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ: ВИКЛИКИ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ В УКРАЇНІ

ЕКСТРАДИЦІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ: ВИКЛИКИ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ В УКРАЇНІ Анотація.У статті досліджується екстрадиція як ключовий інструмент міжнародного співробітництва у сфері кримінального провадження та реалізації принципу невідворотності кримінальної відповідальності в Україні.Показано, що екстрадиція функціонує на перетині конституційного, кримінального, кримінально-процесуального та міжнародного права, поєднуючи завдання забезпечення ефективного кримінального переслідування з вимогами захисту прав людини.Метою дослідження є виявлення основних викликів правозастосування у сфері екстрадиції в Україні та окреслення напрямів удосконалення нормативного регулювання і судової практики.Методологічну основу становлять діалектичний, формально-юридичний, порівняльно-правовий та кейс-стаді підходи, зокрема аналіз вироку Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду та рішень судів загальної юрисдикції щодо екстрадиції з Італії та Німеччини.Обґрунтовано, що ключовими проблемами є фрагментарність регулювання процесуального статусу осіб, стосовно яких здійснюється екстрадиція, невизначеність наслідків незавершеної або зірваної процедури видачі, а також ризики, пов'язані з позапроцедурним переміщенням осіб, що ставить під сумнів легітимність кримінального переслідування і допустимість доказів.Показано, що «успішні» екстрадиційні кейси засвідчують потенціал інституту за умов належної міждержавної комунікації та дотримання міжнародних стандартів.Додатково підкреслюється значення гуманітарних обмежень та принципу подвійної кримінальності, які гарантують баланс між інтересами правосуддя та захистом прав особи.Зроблено висновок про необхідність комплексної гармонізації національного законодавства з міжнародною практикою, уточнення критеріїв допустимості доказів, урахування гуманітарних застережень екстрадиції та формування сталої судової практики, орієнтованої на баланс між ефективністю кримінальної юстиції й захистом прав людини.