ШЛЮБНО-СІМЕЙНІ ВІДНОСИНИ В МУСУЛЬМАНСЬКИХ КРАЇНАХ: СПІВВІДНОШЕННЯ НОРМ ШАРІАТУ І НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

ШЛЮБНО-СІМЕЙНІ ВІДНОСИНИ В МУСУЛЬМАНСЬКИХ КРАЇНАХ: СПІВВІДНОШЕННЯ НОРМ ШАРІАТУ І НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВААнотація.Статтю присвячено комплексному порівняльно-правовому аналізу шлюбно-сімейних відносин у мусульманських країнах крізь призму співвідношення норм шаріату та національного законодавства.Обґрунтовано актуальність проблематики в умовах глобалізації, міграції та трансформації правових систем, що зумовлює зростання наукового інтересу до взаємодії релігійних і світських регуляторів.Розкрито правову природу шлюбу (нікяху) в ісламській правовій традиції як інституту подвійної -релігійно-етичної та договірно-правовоїприроди, охарактеризовано ключові елементи шлюбного договору (іджаб і кабул, свідки, махр) та їх нормативне значення.Обґрунтовано, що кодифікація права персонального статусу в сучасних мусульманських державах зумовлює трансформацію класичних приписів фікху під впливом конституційних принципів і міжнародних стандартів прав людини, формуючи колізії між «релігійною дійсністю» сімейних правовідносин і їх «юридичною чинністю» у державному правопорядку.Виокремлено моделі державного регулювання мусульманського сімейного права: секулярну (на прикладі Туреччини), змішану (зокрема, Туніс, Марокко) та релігійно-правову (Пакистан), а також окреслено їх вплив на інститути реєстрації шлюбу, розірвання (талақ, хуль'), утримання, опіки та правового статусу жінки.Встановлено, що найбільш конфліктогенними є: визнання неофіційних релігійних шлюбів, правові наслідки відсутності реєстрації для жінок і дітей, а також розірвання шлюбу.Традиційні механізми (талақ, договірний хуль') у низці країн замінюються або доповнюються судовими процедурами, що формує «подвійні правові режими» та загострює доктринальні дискусії щодо меж державного втручання у релігійні норми.Показано, що ключові правові колізії концентруються у сферах обов'язкової державної реєстрації шлюбу, судового контролю за розлученням і забезпечення гендерної рівності, що підсилюється міграційними процесами та практикою Європейського суду з прав людини щодо меж застосування релігійних норм у демократичній правовій державі.