ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ЗЕМЕЛЬ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ: ОКРЕМІ ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ЗЕМЕЛЬ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ: ОКРЕМІ ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ ВЕРХОВНОГО СУДУ Анотація.У статті досліджуються проблеми захисту земель історикокультурного призначення в умовах реалізації інвестиційних і містобудівних проектів крізь призму правових позицій Верховного Суду.Автори аналізують конфлікти, що виникають між інвесторами, органами публічної влади та громадськістю у випадках, коли будівельна діяльність блокується через заяви про наявність об'єктів культурної спадщини з непідтвердженим або сумнівним правовим статусом.Особливу увагу приділено розмежуванню понять «щойно виявлений об'єкт культурної спадщини» та «пам'ятка культурної спадщини», а також юридичним наслідкам відсутності внесення відповідних відомостей до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та Державного земельного кадастру.На підставі аналізу норм Земельного кодексу України, Закону України «Про охорону культурної спадщини» та судової практики, зокрема постанови Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 925/3/20, обґрунтовується висновок про те, що земельна ділянка не може вважатися землею історикокультурного призначення без належного надання об'єкту статусу пам'ятки та державної реєстрації відповідних обмежень.Доводиться, що правовий режим охорони таких земель не виникає автоматично і потребує вчинення чітко визначених законом процедурних дій з боку уповноважених органів.У статті також підкреслюється, що навіть за наявності статусу пам'ятки культурної спадщини законодавство не встановлює абсолютної заборони на