Стратегія локального контенту в «зелених» ланцюгах постачання в Україні

Метою статті є обґрунтування доцільності використання стратегії локального контенту як інструменту менеджменту в умовах формування «зелених» ланцюгів постачання та визначення його ролі у підвищенні економічної, логістичної й екологічної стійкості підприємств. Особлива увага приділяється інтеграції локального контенту в моделі Green Supply Chain Management (GSCM), а також аналізу української практики реалізації політики локалізації в умовах воєнної нестабільності та трансформації економічного середовища. У дослідженні застосовано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів, порівняльний аналіз, системний підхід, методи логічного узагальнення та структурно-функціонального аналізу. У статті узагальнено наукові підходи до трактування поняття локального контенту як частки місцевих ресурсів, робіт, послуг і компетенцій, що використовуються у створенні кінцевого продукту. Доведено, що в сучасних дослідженнях локальний контент виходить за межі суто економічного інструменту та розглядається як складова політики сталого розвитку, здатна сприяти екологічній і соціальній стабільності. Виявлено функціональний зв'язок між локальним контентом і концепцією GSCM, який проявляється у скороченні транспортних викидів, підвищенні прозорості ланцюгів постачання, розвитку локальних компетенцій та зміцненні регіональної економіки. Проаналізовано український досвід реалізації політики локалізації, зокрема у сфері публічних закупівель, промисловості та оборонного сектору, та обґрунтовано його значення для забезпечення економічної й технологічної стійкості держави. Ідентифіковано ключові виклики інтеграції локального контенту в зелену економіку, серед яких обмежена конкурентоспроможність локальних виробників, складність вимірювання локального контенту, фінансові й інституційні бар'єри, а також ризики неузгодженості політик. Локальний контент є управлінським інструментом формування «зелених» ланцюгів постачання та реалізації принципів сталого розвитку. Ефективність його застосування залежить від впровадження інтегрованих підходів, які поєднують політику локалізації з підтримкою інновацій, інвестиціями в зелені технології, розвитком технічних компетенцій і системами моніторингу результатів.