Людина у цифровій дидактиці: онтоантропологічний аналіз освітньої взаємодії та суб'єктності

У статті здійснено онтоантропологічний аналіз цифрової дидактики як простору трансформації освітньої взаємодії та суб’єктності. Розглянуто цифрове середовище не лише як технологічний інструмент, а як комплексну освітню практику, що змінює організацію навчального процесу, ролі викладача та здобувача освіти, форми комунікації та структуру смислотворчої діяльності. Показано, що цифрові освітні простори відкривають можливості для розвитку автономності, критичного мислення, колективного конструювання знань та міжсуб’єктної взаємодії, формуючи сучасну освітню суб’єктність. Водночас підкреслено ризики редукції людського виміру освіти до алгоритмізованих і процедурних моделей, що може зменшувати простір для творчості, етичної рефлексії та смислотворчої активності учасників. Теоретичний аналіз базується на концепціях конективізму, кібер-гуманізму, цифрової гуманістичної педагогіки та онтоантропології знання. Наведено практичні підходи до інтеграції цифрових технологій у навчальний процес, що зберігають гуманістичну спрямованість, сприяють розвитку автономії, відповідальності та співтворчості здобувачів освіти. Особлива увага приділяється створенню гнучких, етично орієнтованих освітніх середовищ, у яких цифрові інструменти слугують не лише оптимізації навчання, а й розвитку цілісної особистості. Підсумовуючи, дослідження демонструє необхідність поєднання технологічної ефективності та гуманістичних цінностей, що забезпечує формування сучасної освітньої суб’єктності, критичного мислення та смислотворчого потенціалу учасників цифрового навчального простору.