Цифровий гуманізм як відповідь на виклики війни

У статті здійснено філософське осмислення цифрового гуманізму як концептуальної та практичної відповіді освіти на виклики війни. Війна радикально трансформує освітній простір, переводячи його зі стану інституційної стабільності у режим постійної адаптації, ризику та екзистенційної невизначеності. За таких умов цифровізація освіти набуває не лише інструментального, а й світоглядного значення, стаючи засобом збереження освітньої тяглості, соціальних зв’язків і людської гідності. Обґрунтовано, що редукція цифрової освіти до технократичних моделей ефективності породжує ризики дегуманізації, втрати міжсуб’єктної комунікації та ослаблення морального виміру навчання. На основі філософсько-антропологічного, аксіологічного та соціально-філософського підходів цифровий гуманізм інтерпретується як стратегія поєднання технологічних інновацій із гуманістичними цінностями — відповідальністю, солідарністю, турботою та визнанням Іншого. Війна розглядається як гранична ситуація, що актуалізує екзистенційний і етичний виміри освіти, перетворюючи її на простір підтримки суб’єктності та смислотворення. Показано, що цифрові освітні практики в умовах війни можуть виконувати гуманітарну функцію, сприяючи психологічній стійкості, соціальній взаємодії та збереженню ціннісної цілісності освітнього середовища. Обґрунтовано потенціал цифрового гуманізму як чинника підвищення резилієнтності освіти та окреслено перспективи розвитку цифрово-гуманістичних практик у поствоєнному суспільстві.