Рецензія на повість Олександра Солженіцина "Один день із життя Івана Денисовича"

Якщо в зарубіжній художній літературі якісь смутні та похмурі автори на кшталт Франца Кафки є скоріше винятками на яскравому тлі письменства, то в російській класиці все цілком навпаки. І Олександр Солженіцин є чи не найдобірнішим представником вітчизняних меланхоліків Росії. Його твір – це денний розпорядок середньостатистичного в’язня суворих таборів, де вся людська ідентичність зводиться до персонального номера. А каторжні роботи тут є основною діяльністю(«Не считая сна, лагерник живет для себя только утром десять минут за завтраком, да за обедом пять, да пять за ужином» ). Кругом суцільний бруд до такої міри, що чистота в санітарній зоні ув’язнених просто лякає. Чисте тут тільки небо. «Никто из зэков никогда в глаза часов не видит» , що ще більше сприяє сходженню з розуму. Також постійно голод і холод. І це ув’язнення є вічним як Ад(«А конца срока в этом лагере ни у кого еще не было» ). А хто доходив до фінішу, той отримував підвищення(«Кончится десятка – скажут, на тебе еще одну» ). Єдиний яскравий момент – це перегони двох тюремних колон. І здавалось би, автор просто розкриває тему засуджених опираючись в тому числі і на свій власний досвід відбуття ув’язнення. Переважна більшість росіян саме так цей текст і розуміють. Проте деякі з них все ж дійшли до думки, що «один день содержит сгусток судьбы не только одного человека,(…)но целого народа, целой страны». На який же радянський побут звертає нашу увагу Солженіцин? Надворі 1951. Релігія вже встигла перетворитись на інструмент в руках режиму, тому в творі є згадки про відвертих віруючих. Проте всередині церква все ж гнила(«Православная церковь от евангелия отошла» ). Представники духовенства втрачають моральний авторитет(«Он, поп поломенский, трем бабам в три города алименты платит, а с четвертой семьей живет» ) і стають корумпованими(В Поломне, приходе нашем, богаче попа нет человека(…)И архиерей областной у него на крючке, лапу жирную наш поп архиерею дает ). В суспільстві теж не все прозоро: в’язні неофіційно працюють в повара за порції та й тюремний фельдшер взагалі без освіти. Від простого народу відділилась інтелігенція, що у творі представлена чоловіком зі шляхетним ім’ям Цезар. Він так само як і інші вариться у цьому котлі, проте вважає себе вищим і «сам никогда не унижался ходить в столовую(…)». Героїчні ветерани війни особливими привілеями в суспільстві не користуються. Головний герой Іван сидить за те, що самовільно повернувся з німецького полону. У десятків тисяч «самоварів Сталіна» доля була ще гірша. Поліцейський апарат уособлює кривавий начальник табору з прізвищем Волков. Такі як він тоді придушували будь-який протест супроти режиму. У творі навіть є напружена символічна сцена: робітнича процесія до їдальні буквально нагадує учасників мітингу, які зазнають подальшого побиття від каральних органів. Роздягання на морозі демонструє регулярне порушення кримінального кодексу. А весь робочий процес в Союзі показний(«для людей делаешь – качество дай, для начальника делаешь – дай показуху» ). Вся суть в процентовці(«От процентовки больше зависит, чем от самой работы. Который бригадир умный – тот не так на работу, как на процентовку налегает(…)Чего не сделано – докажи, что сделано). Ось і відсилання на сумнозвісні п’ятирічки. До слова, із цими запланованими результатами постійні проблеми(Не хватает! Опять у них не хватает ). Із постачаннями також біда: «(…)в поселке с продуктами было плохо(…) хоть карточки давно кончились». Водночас Солженіцин детально описує типову реакцію російських терплячих душ на ці приниження. «Вкалывай на совесть – одно спасение». Єдиний вихід, який змогли вигадати – це безпросвітній трудоголізм(«(…)давай опять за кирку. От нее все тепло ). Спротив навіть не розглядається(Ес-сли ты слово скажешь(…) – день последний живешь, запомни! ). Також смиренні росіяни завжди ховаються за натовп(«Стараться надо, чтоб никакой надзиратель тебя в одиночку не видел, а в толпе только» ). Але навіть гуртом у них немає жодної сили: «Вся 104-я бригада видела, как уводили Шухова, но никто слова не сказал: ни к чему, да и что скажешь?». Всі однаково мляві, працюють без завзяття чи пристрасті: «Кто быстро бегает, тому сроку в лагере не дожить -упарится, свалится». Хоча тут дещо вирізнився Шухов, який попри заборону бригадира і далі порається з бетоном, що Хрущов назвав справжнім взірцем соціалістичного відношення до праці. Та все ж у головного героя Івана виникає внутрішня дилема через працю. Не дають йому спокою ці мастаки, які їздять по країні, фарбують коври і добре заробляють. Заздрісно Денисовичу. Але ж ні, «легкие деньги – они и не весят ничего» , а російська скромна душа повинна гарцювати важко і не шукати легких шляхів(«(…)вкалывай и бери, что дают» ). Солженіцин також побіжно згадує і про українців. Бандерівці в таборі «(…)по отчеству да выкают» , а хлопець який допомагав партизанам насправді немає чіткої позиції і прилаштовується до будь-кого: «(…)ко всем мужикам ластится». До того ж посилками своїми ні з ким не ділиться. Загалом Солженіцин цілком влучно зобразив настрій та колорит своєї епохи. Із мінусів лише груба та заскорузла манера письма самого автора. Він не добирає слів як той же красномовний російський поет Сергій Єсєнін і як зазначив Дмитро Биков взагалі не володіє філологічною освітою. Тому особисто я не бачу в його повісті жодної естетичної цінності. Але навіть попри це твір вийшов гостросоціальним і не дивно що Хрущов аж цілий місяць думав над допуском цього творіння до друку. В результаті допустив і використав твір як знаряддя у своїй політиці десталінізації. А Солженіцин цим епатажним ходом лише підтвердив свою цитату, що «Гении не подгоняют трактовку под вкус тиранов». Джерела Солженицын А. Один день Ивана Денисовича [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lysychansk-lyceum17.edukit.lg.ua/Files/downloads/CолженицынОдинДеньИванаДенисовича.pdf Література И. Савельзон. Повесть А. Солженицына "Один день Ивана Денисовича": пространство, время, идея [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.scribd.com/document/845119880/Солженицын-Один-день-Ивана-Денисовича-Пространство-время-идея Кондратьева В. Модель мира в повести А.И.Солженицына «Один день Ивана Денисовича» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.researchgate.net/publication/346135876_Model_mira_v_povesti_AI_Solzenicyna_Odin_den_Ivana_Denisovica Відеоматеріали Саблина К. Cтo лeкций (1961) Солженицын - Один день Ивана Денисовича [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=5HRXxB_Tm-g&t=493s